Дитячі психологічні травми і як вони впливають на доросле життя

Що таке дитячі психологічні травми?

Дитячі психологічні травми — реакція на події або досвід, що викликають надмірний стрес і знижують здатність дитини до адаптації. У результаті такі переживання призводять до емоційних, поведінкових або фізичних порушень, які можуть супроводжувати людину у дорослому житті. Причинами дитячих психологічних травм можуть бути фізичне або емоційне насильство, соціальна ізоляція, розлука з батьками, булінг, втрати, а також масштабні катастрофи.

Вплив психологічних травм на життя

Дитячі психологічні травми мають довгостроковий вплив на емоційне здоров’я дитини, її взаємини, самооцінку та здатність до соціальної адаптації. Надалі вони викликають проблеми з емоційною регуляцією, тривожні розлади, депресію, труднощі у навчанні й поведінкові відхилення. Окрім психологічних наслідків, дитячі психологічні травми можуть негативно вплинути на фізичне здоров’я, підвищуючи ризик серцевих захворювань, ослаблення імунної системи та виникнення хронічного стресу.

Малюки чи підлітки, які пережили дитячу психологічну травму, часто постають перед труднощами в довірі до інших людей, що ускладнює їхні стосунки в майбутньому. Вони можуть страждати від розладів сну, страхів, тривожних станів. В результаті дитячих психологічних травм може виникати почуття провини чи безнадії, що негативно впливає на навчання та соціальну взаємодію.

Ознаки дитячої психологічної травми і як її визначити

Визначення дитячої психологічної травми — це крок до отримання допомоги. Адже ознаки психологічної травми не завжди очевидні. Серед основних симптомів слід звертати увагу на такі зміни в:

• поведінці: агресивність, замкненість, недостатній контакт з оточуючими, страх або навпаки надмірна прив’язаність до когось із дорослих;
• емоційних проявах: дитина може стати надмірно тривожною, боязкою, проявляти ознаки депресії, недовіри до людей або знижену самооцінку;
• фізичних симптомах: головний біль, біль у животі, труднощі зі сном, поганий апетит або надмірне вживання їжі;
• проблемах зі сном: можуть виникати страхи, нічні жахи, проблеми із засинанням чи часті пробудження вночі;
• соціальній ізоляції: діти можуть уникати друзів або звичних соціальних контактів, більше часу проводять наодинці, уникаючи спілкування.

Крім того, важливо враховувати зміну поведінки у грі. Деякі малюки відтворюють травматичні події під час гри. Це свідчить про їхнє прагнення зрозуміти та пережити дитячу психологічну травму.

Якщо у дитини присутні зазначені симптоми або зміни поведінки, буде корисною консультація психолога. Фахівець проведе професійну оцінку, розробить план роботи і допоможе подолати дитячу психологічну травму, а також дасть рекомендації батькам, як допомогти дитині відновити стабільний емоційний стан.

Як пропрацювати дитячі психологічні травми вчасно?

Для подолання дитячих психологічних травм потрібен комплексний підхід, який містить як професійну допомогу, так і формування спокійного середовища в родинному колі. Ось основні кроки, як пропрацювати дитячі травми:

• Створення безпечного середовища — важливо, щоб вдома дитина почувалася комфортно. Стабільна та знайома обстановка з чіткими межами формує відчуття захищеності та дозволяє дитині поступово відновити довіру до оточення після перенесеної дитячої психологічної травми.
• Залучення фахівців — психолог або психотерапевт може надати необхідну підтримку. Спеціаліст допоможе дитині розпізнати і виразити свої почуття, навчитись керувати страхами та позбавлятися від тривожності.
• Емоційна підтримка — важливо бути терплячим до дитини та проявляти емпатію. Прийміть її почуття, навіть якщо вони можуть виглядати перебільшеними або незвичними. Це допомагає малюку відчути себе почутим і важливим та подолати дитячу психологічну травму.
• Розвиток навичок управління стресом — засвоєння дитиною релаксаційних технік, наприклад, глибокого дихання, медитації може допомогти знизити рівень тривожності. Також подолати наслідки дитячої психологічної травми допомагає фізична активність — рухливі ігри, біг, тренування, спорт. Тому запропонуйте дитині прокататися на велосипедах парком, сходити разом до боулінгу або запишіть в спортивну секцію, яка їй подобається. 
• Стабільність та підтримка з боку родини — сім’я є важливим ресурсом для дитини. Участь батьків або опікунів у процесі лікування допомагає їй почуватися у безпеці, а також зміцнює родинні зв’язки.
• Приватний простір — не забувайте про те, що дитині потрібен власний простір і час для відновлення. Надайте їй таку можливість, але дитина повинна знати, що за будь-яких обставин ви поруч і завжди готові прийти на допомогу. 
• Позитивна підтримка — не забувайте хвалити дитину за її досягнення і прогрес. Таким чином ви допоможете подолати дитячу психологічну травму і підвищите самооцінку дитини. 
• Якщо малюк пережив травматичний досвід, важливо звернути увагу на створення стабільної обстановки, яка забезпечить передбачуваність і безпеку. Перш за все, потурбуйтесь про чіткий розпорядок дня, регулярне проведення часу з родиною і спільні заняття, які зацікавлять малюка чи підлітка. Також важливо щоб батьки відкрито розмовляли з дитиною, заохочували її висловлювати свої почуття та думки без страху, сорому чи осуду.
• Дитячі психологічні травми — це серйозна проблема, яка може мати тривалі наслідки, впливаючи на подальше життя людини. Однак своєчасне виявлення її ознак і забезпечення необхідної підтримки допоможуть дитині подолати цей негативний досвід і розвинути емоційну стійкість.

Як травми в дитинстві впливають на наші дорослі стосунки.

Деякі люди відтворюють втрати, пережиті в ранньому віці, обираючи партнерами тих, хто не може або не хоче задовольнити їхні потреби.

У теорії потягів, запропонованій Фройдом, основна увага приділяється потребі немовляти в їжі, необхідній для виживання. Однак деякі постфройдисти, як-от Мелані Кляйн, наголошували на тому, що немовля насамперед потребує «близькості» та «стосунків» з опікуном (як правило, матір’ю). Дональд Віннікотт тривалий час підтримував ідею про те, що коли основний опікун не був «достатньо гарний» або не міг чи не бажав підлаштовуватися під немовля чи ставити на перше місце його потреби, як емоційні, так і фізичні, то цьому немовляті буде складніше адаптуватися в подальшому житті.

Спираючись на праці Джона Боулбі, теоретики прив’язаності, як-от Мері Ейнсворт із колегами, описали три стилі прив’язаності, що можуть виникнути залежно від того, чи справдилися очікування немовляти від основного опікуна: надійний, тривожний (або амбівалентний) та той, що уникає. А Сінді Хазан і Філіп Шейвер розширили теорію прив’язаності і висловили припущення про те, яким чином стосунки з основним опікуном можуть впливати на романтичні стосунки в дорослому віці.

Під час вибору партнера важливо зважати на те, які травми ви пережили в дитячому віці.

Це не просто теоретичні міркування. Моя клінічна практика показує, що люди, які в дитинстві не отримали адекватного піклування, схильні несвідомо відтворювати пережиту в ранньому дитинстві втрату або депривацію, обираючи супутника життя, який не може або не стане задовольняти їхні потреби. Багато хто з цих людей застрягає в такому типі стосунків, неусвідомлено заважаючи собі знайти того, хто міг би допомогти їм компенсувати давню втрату або депривацію.

Я також виявив, що відтворення може відбуватися не тільки через неблагополучні взаємини матері та дитини або негативний вплив батька, який часто недооцінюється, — відстороненого або такого, що відкидає. Таку модель взаємодії можуть породжувати або поглиблювати трагедії, прямо або побічно пов’язані з втратами, як-от раптовий відхід із сім’ї або смерть одного чи обох батьків через нещасний випадок, хворобу чи війну. Якщо людина в досить ранньому дитинстві пережила втрату або трагедію, її вплив може поширитися і на її романтичне життя.

Далі наведено два приклади, з якими я мав справу, працюючи з парами:

1. Джені стверджувала, що обрала Трента як партнера, тому що він був вродливий, розумний і успішний. І хоча друзі попереджали її, що він схильний до зрад, вона не бажала про це чути. Вона вважала, що тоді Трент просто ще не знайшов собі відповідну пару. Однак незабаром Трент почав зраджувати і її, після чого Джені знадобилася психотерапія. Там вона розповіла, що її мати загинула в автокатастрофі, коли Джені була немовлям, і що її батько був настільки пригнічений роллю батька-одинака, що кинув її на свою старшу сестру.

2. Пем почала зустрічатися з Джеффрі в старших класах, і відтоді пара здавалася нерозлучною. Вони навіть вступили в один і той самий коледж і одружилися незабаром після його закінчення. Однак за всі роки, що вони провели разом, Джеффрі більше цікавили наркотики і вечірки, ніж планування кар’єри. Спочатку Пем це тішило, та коли у пари народилася дитина, підліткові звички Джеффрі почали її дратувати. Однак що більше вона закликала Джеффрі подорослішати, то сильніше він регресував. Під час терапії Пем розповіла, що, скільки вона себе пам’ятає, її мати була наркоманкою. Про Пем піклувалися головним чином її літні бабуся і дідусь, яких вона описала як «милих, але пригнічених» відповідальністю за її виховання. Вона ніколи не знала свого батька, який пішов в армію незабаром після того, як її мати завагітніла. Потім його відправили до В’єтнаму, і звідти він уже не повернувся.

І Джені, і Пем пережили ранню депривацію та втрату через «недостатньо хорошого» основного опікуна. Такий сумний досвід може задати тон нашому вибору романтичних партнерів і спричинити відтворення болю, пережитого в минулому. Одна лише ця закономірність свідчить про те, як важливо під час вибору партнера дивитися глибше і враховувати те, які травми ви пережили в дитячому віці.

Лікар ДНЗ ЗВПУМС Каткевич Г.В.