Паразити на кшталт
плоских, стрічкових і круглих хробаків потрапляють до організму людини через
немиті продукти, заражені предмети побуту, брудну воду. З цієї причини важливо
дотримуватись правил гігієни, зауважила лікар. Серед симптомів, які б вказували на
появу в організмі черв’яків, лікар назвала біль у животі, нудоту і блювання,
діарею, втрату ваги, безпричинну сильну втому та виникнення алергії. При цьому
можлива тривала температура, яка зазвичай не перевищує 37 градусів.
«Ігнорувати погіршення самопочуття та
ознаки, що вказують на паразитарну інфекцію, не варто. У запущених випадках
гельмінтів може стати так багато, що вони можуть вплинути на перебіг хронічних
захворювань або перекрити просвіт кишечника», – рекомендувала за наявності
симптомів звернутися за допомогою до лікарів.
Глистяні інвазії (глисти): симптоми та лікування
Глистяні інвазії — це
група паразитарних захворювань, які викликаються круглими та плоскими (рідше
кільчастими) хробаками, протікають хронічно і мають системний вплив на
організм.
Існує близько 250 видів глистових інвазій
людини, при яких паразити можуть уражати:
кишківник;
легені;
серце;
печінку;
головний мозок;
очі;
шкіру та інші органи й тканини.
При зараженні глистами у людини розвивається
хронічний токсикоз, виснаження організму і знижується імунітет. Саме тому
проблема глистових інвазій актуальна не тільки для інфекціоністів, але й для педіатрів, терапевтів, гастроентерологів, алергологів, хірургів та інших
профільних фахівців.
У медичній літературі можна зустріти ще одну назву
цієї патології — «гельмінтоз». Для позначення конкретної інвазії застосовуються
також окремі терміни: «аскаридоз», «ентеробіоз», «опісторхоз», «теніїдоз» та
ін. До найчастіших гельмінтозів відносять аскаридоз, ентеробіоз, трихоцефальоз,
анкілостомоз і токсокароз.
Класифікація глистових інвазій
Гельмінтози класифікують
в залежності від біологічного виду паразитичних черв’яків, шляхів зараження,
місця проживання в організмі людини, способу існування у зовнішньому
середовищі.
Залежно від біологічних характеристик виділяють:
нематодози (ентеробіоз, аскаридоз,
трихоцефальоз, некатороз, анкілостомідозі) – виникають через круглих хробаків;
трематодози (фасциолез, клонорхозу,
опісторхоз, шистосомоз) – викликаються плоскими черв’яками з класу ссальників.
Залежно від місця локалізації гельмінти
бувають:
кишкові – паразитують в кишечнику;
позакишкові – мешкають в печінці та
жовчовивідних шляхах, судинах, підшкірній клітковині, головному мозку,
сечовивідних шляхах, легенях, м’язах, кістках, серці та інших органах і
тканинах.
Кишкові гельмінтози більш поширені.
Залежно від способу існування глисти поділяють
на:
просвітні – мешкають в порожнині органу;
тканинних
– живуть в підшкірно-жировій клітковині та інших тканинах.
Залежно від шляхів зараження та особливостей
розвитку глистів ці паразитарні захворювання поділяють на:
Геогельмінтози.
У більшості виникають через круглих хробаків, наприклад: аскарид, анкілостом
або некатор, кишкових вугриків тощо. Розвиток яєць і личинок відбувається в
грунті при певних зовнішніх умовах. Інвазія з’являється при недотриманні правил
особистої гігієни, прийомі в їжу зараженої води, фруктів, овочів та інших
контактах із зараженим фекаліями грунтом.
Біогельмінтози.
Спричиняються стрічковими хробаками, ссальниками та деякими круглими
гельмінтами. До цих інвазій відносять опісторхоз, дирофіляріоз, теніоз,
трихінельоз, ехінококоз, фасціольоз та інші види глистових уражень. Для
зараження людини черв’як повинен пройти розвиток в тілі одного або декількох
проміжних господарів (наприклад, в рибі, молюсках, комах та ін.). Зараження
відбувається під час пиття сирої води або вживання м’яса та риби, що пройшли
неправильну термічну обробку.
Контагіозні.
Зараження цими паразитами відбувається при контакті хворої та здорової людини,
через загальні предмети: посуд, білизну тощо, або шляхом самозараження через недотримання
правил особистої гігієни. До цих гельмінтозів відносять ентеробіоз,
цистицеркоз, стронгілоїдоз, гіменолепідоз.
Людина може інфікуватися одним видом
хробаків-паразитів – моноінвазія, або відразу декількома – поліінвазія.
Етіологія глистових інвазій
Глисти у людини можуть спричиняти близько 250
різновидів збудників гельмінтозів. Найбільш поширеними є 50 видів паразитів.
Основні причини глистів у людини:
гострики;
аскариди;
власоглави;
трихінели;
бичачий
ціп’як;
свинячий
ціп’як;
карликовий
ціп’як;
котяча
двуустка;
широкий
лентец;
ехінококи;
печінкова
двуустка.
Рідше глистяні інвазії провокуються
кільчастими глистами Annelida і скребня Acanthocephala.
Життєвий цикл розвитку черв’яків охоплює
стадії яйця, личинки та статевозрілої особи.
Шляхи
зараження глистною інвазією
Зараження
гельмінтозами відбувається двома шляхами:
перорально
— паразити потрапляють в організм при ковтанні з водою та їжею або через
недотримання правил гігієни;
перкутанно
— личинкові стадії черв’яків потрапляють в організм через шкіру.
Найчастіше зараження відбувається пероральним шляхом
через недотримання правил гігієни, неправильну термічну обробку м’яса та риби,
вживання забруднених продуктів і води. Джерелом поширення яєць або личинок
черв’яків стає хвора людина або заражена домашня чи дика тварина.
Патогенез
глистових інвазій
Після інфікування паразити вражають ті чи інші
тканини організму. Вони починають продукувати токсини, які викликають
токсико-алергічну реакцію, провокують запальні реакції та ушкоджують тканини
механічним шляхом.
Присутність глистів призводить до таких
наслідків:
знижується апетит;
погіршується всмоктування поживних речовин
в кишечнику;
затримується ріст і розвиток організму, що
призводить до анемії, мікрокрововтрат та порушень біохімічних процесів.
В результаті глистяні інвазії спричиняють
погіршення у перебігу супутніх патологій, пригнічують імунну й нервову систему,
негативно позначаються на стані мікрофлори кишечника та працездатності. Деякі
види паразитів підвищують ймовірність розвитку злоякісних пухлин.
Присутність гельмінтів погіршує результати вакцинації
й ревакцинації.
Прогноз інвазії визначається видом збудника,
інтенсивністю поразки і органом-мішенню. Особливо небезпечні наслідки глистових
поразок очей, серця і центральної нервової системи.
Імунітет після самовільного усунення глистів або
лікування не зберігається, і інвазія може розвиватися повторно.
Клінічні прояви глистових інвазій
Ознаки глистів
варіабельні та залежать від багатьох факторів: вид паразита, ступеня зараження,
характеру загальної імунної реакції організму у відповідь на інвазію. У перебігу гельмінтозів виділяють ранню (або
гостру) і хронічну фази. Гостра стадія триває з моменту зараження і займає від
2–3 тижнів до 2 (іноді 4) місяців. Хронічна фаза – кілька років.
Основні симптоми глистів пов’язані з механічним
пошкодженням органів і тканин, токсико-алергічної реакцією, зниженням
імунітету, вітамінним і аліментарним дефіцитом.
Гостра
фаза:
Основними ознаками глистів стають
токсико-алергічні реакції, які виникають через токсини. Їх надходження в кров
призводить до появи таких симптомів глистової інвазії:
невеликої лихоманки;
болю в м’язах;
поліморфного й ексудативного висипу на
шкірі;
набряклості обличчя;
кон’юнктивіту;
збільшення лімфатичних вузлів.
Токсична дія на нервову систему призводить до
появи таких симптомів глистів як підвищена стомлюваність, порушення сну,
надмірна дратівливість або апатія. Також у людини може порушуватися апетит.
Залежно від місця локалізації паразитів з’являються
ознаки різних синдромів:
абдомінального — біль в животі, різні
порушення травлення;
гепатоліенального — збільшення розмірів
печінки та селезінки.
У важких випадках можуть розвиватися
лімфаденопатії, ангіна, мігруючі пневмонії (при масивних ураженнях),
плевропневмонії, міокардит, гепатит, тромбози судин мозку, менінгоенцефаліт.
Характерна, і часом єдина, ознака присутності глистів
в організмі виявляється при проведенні загального аналізу крові. Через
присутність паразитів і їх токсинів підвищується
рівень еозинофілів. Саме за цим показником терапевт або педіатр можуть
запідозрити розвиток інвазії. При масивних ураженнях спостерігається
лейкоцитоз.
Відсутність специфічного лікування призводить до розвитку
хронічної стадії.
Хронічна
фаза:
На цій стадії розвитку
інвазії переважають органоспецифічні симптоми, які визначаються механічними
пошкодженнями тканин або органів.
При кишкових гельмінтах на перший план виходять болі в
животі та порушення травлення. Тривале погіршення всмоктування в кишківнику
призводить до появи симптомів глистів, які викликаються гіповітамінозами й
недостатністю поживних речовин. В результаті людина постійно худне, у неї
розвивається залізодефіцитна анемія. Масивні ураження глистами можуть
призводити до геморагічного коліту, випадання прямої кишки або кишкової
непрохідності.
Якщо глистяні інвазії вражають гепатобіліарну систему,
то у людини може розвиватися холецистит, холангіт, механічна жовтяниця і
панкреатит. У цих випадках болі більшою мірою з’являються у верхніх відділах
живота, в правому підребер’ї. Іноді стан обтяжується жовчними коліками.
Міграція гостриків у дівчаток і жінок в статеві органи
може спровокувати розвиток вагінітів, ендометритів і сальпінгітів. Хворі з
ентеробіозом часто скаржаться на свербіж в області анального отвору, який
особливо часто виникає в нічний час, коли виповзав з прямої кишки самка
відкладає яйця.
При хронічному стронгілоїдозі виникають виразки шлунка
й дванадцятипалої кишки. Трихінельоз може призводити до ураження:
органів дихання: бронхітів та
бронхопневмонії;
серця і судин: міокардитів, серцевої
недостатності;
Ехінококоз здатний провокувати появу кіст
легень і печінки, які можуть нагноюватися і викликати гнійний плеврит або
перитоніт. Під час філяріозу закупорювання лімфатичних судин може викликати
лімфангіт, лімфедему ніг з набряком молочних залоз і геніталій. Хронічний
перебіг анкілостомозів частіше за інших інвазій призводить до залізодефіцитної
анемії.
При глистових інвазіях, які супроводжуються
репродукцією личинок, часто зберігаються прояви алергічного характеру. Особливо
важкі алергічні прояви спостерігаються під час однокамерного ехінококозу. При
розриві сформованих цим паразитом кіст іноді розвивається анафілактичний шок.
Особливо важко протікають такі гельмінтози як
токсокароз, ларвальний парагонімоз, однокамерний ехінококоз, альвеококкоз і
цистицеркоз. Вони нерідко супроводжуються множинними ураженнями легенів, очей,
головного мозку нирок, серця та інших органів. Також важкий перебіг
відзначається під час таких тропічних інвазіях як філяріози та шистосомози.
Якщо перебіг хронічного гельмінтозу триває довго,
деякі глисти можуть самоусуватися через природну загибель або вигнання. Їх
присутність в організмі завжди призводить до залишкових явищ, які у важких
випадках стають причиною інвалідизації хворого.
Особливості перебігу глистових інвазій під час вагітності
Імовірність інвазії під
час вагітності підвищується, оскільки імунітет у жінки знижується. Гельмінти
під час гестації викликають дефіцит поживних речовин і вітамінів, надають
токсичний вплив, призводять до розвитку анемії та порушення вуглеводного
обміну. Всі ці негативні прояви
здатні приводити до таких наслідків:
підвищений ризик викидня в I триместрі;
загострення проявів токсикозу;
загострення хронічних патологій у матері;
хронічна гіпоксія плода;
фетоплацентарна недостатність;
гіпотрофія плода й затримка його розвитку;
передчасні пологи.
Під час аскаридозу личинки глистів можуть
проникати через плацентарний бар’єр до плоду та провокувати ушкодження його
головного мозку й органів дихання. Після народження такі діти часто страждають
від алергічних проявів і бронхо-легеневих захворювань.
Присутні у матері глисти можуть негативно позначатися
на стані дитини, навіть після його народження. Вони виділяють токсини, які
потрапляють в грудне молоко і чинять негативний вплив на організм малюка.
Під час вагітності істотно ускладнюється й лікування
гельмінтозу, оскільки всі антипаразитарні препарати вкрай токсичні. Особливо
небезпечно їх застосовувати на ранніх строках, коли високий ризик викидня.
Доцільність та порядок призначення антигельмінтних засобів завжди визначається
тільки лікарем.
Особливості глистових інвазій у дітей
Глистяні
інвазії — часта проблема в
дитячому віці. Особливо високий ризик зараження у дітей молодшого віку, які
досліджують світ оральним шляхом. Часто хвороба виникає через те, що люди не дотримуються
правил особистої гігієни. Найбільш часто діти заражаються аскаридами,
гостриками та лямбліями.
У дитячому віці гельмінти мають більш агресивну дію.
Нестача мікроелементів, вітамінів, поживних речовин, а також присутність
токсичних продуктів вагомо пригнічують імунітет, підвищують ймовірність
алергічних реакцій, порушують фізичний і психічний розвиток. Під час лікування
інвазій у дітей антигельмінтні препарати обов’язково призначаються з
урахуванням віку пацієнта.
Ускладнення глистових інвазій
Характер наслідків від глистів залежить від їх
різновиду.
Ускладненнями гельмінтозів можуть ставати різні
патології й стани:
Руйнування органів і тканин: серця,
головного мозку, очей, нирок тощо.
Особливо часто ускладнення розвиваються при
відсутності лікування.
Діагностика глистової інвазії
Щоб виявити гельмінтоз, потрібно звернутися до
інфекціоніста. Ідентифікація збудника інвазії проводиться за допомогою лабораторних аналізів.
Щоб виявити паразитів, лікар може призначити різні
аналізи на глисти:
зішкріб на ентеробіоз;
аналіз калу на яйця глистів;
серологічні аналізи: ІФА, РСК, РІФ, РНГА;
гістологічну копрологію;
гельмінтоларвоскопію.
Вид і час проведення аналізів визначається
лікарем, який враховує особливості клінічного випадку.
Для отримання детальної картини глистової
інвазії та оцінки ступеня уражень кожного органу призначаються різні види
лабораторної та інструментальної діагностики:
загальний аналіз крові та сечі;
біохімія крові;
УЗД внутрішніх органів;
ФГДС;
рентгенографія;
МРТ;
КТ;
колоноскопія;
сцинтіографія печінки;
ендоскопічна біопсія тощо.
План діагностики складається індивідуально.
Якщо потрібно, для консультації залучаються гастроентерологи, кардіологи,
нефрологи та інші профільні фахівці.
Лікування глистової інвазії
Результати досліджень допомагають лікареві дізнатися,
як позбавитися від глистів. Для лікування використовується етіотропна терапія —
антигельмінтні препарати. Вони призначаються з урахуванням виду гельмінта, віку
і загального стану здоров’я хворого. Також пацієнтові рекомендується
симптоматичне лікування.
Для етіотропного лікування гельмінтозу можуть
застосовуватися різні препарати:
протинематодні;
протитрематодозні;
протицестодозні;
широкого протипаразитарного спектра.
Для симптоматичної терапії використовуються:
ентеросорбенти;
пробіотики;
антигістамінні засоби;
ферменти;
вітамінно-мінеральні комплекси;
серцеві глікозиди;
глюкокортикоїди та ін.
Іноді проведення хірургічної операції —
основний спосіб лікування. Під час ехінококозу проводиться видалення кісти або
абсцесу печінки чи легені. Також операції виконуються під час альвеококкозу,
цистицеркозу та інших небезпечних інвазіях. Їх обсяг залежить від клінічного
випадку. Хірургічне втручання може призначатися додатково під час лікування
перитоніту, гнійного плевриту, непрохідності кишечника, гострого апендициту та
інших ускладнень.
Контроль вилікування
Ефективність дегельмінтизації визначається за
результатами повторних паразитологічних досліджень. Порядок їх проведення
визначається лікарем в залежності від виду інвазії.
Профілактика глистних інвазій
Розвиток гельмінтозів легше попередити, ніж
лікувати. Для профілактики глистів кожна людина повинна дотримуватися простих
правил:
мити руки після приходу з вулиці та
контакту з домашніми тваринами;
регулярно проводити профілактичну
дегельмінтизацію домашніх тварин;
приймати в їжу м’ясо і рибу тільки після
достатньої термічної обробки;
не купувати продукти на стихійних ринках;
використовувати воду тільки з перевірених
джерел;
ретельно мити овочі, фрукти, ягоди та
зелень;
використовувати для приготування різні
обробні дошки для сирих та готових продуктів, особливо для м’яса і риби;
запобігати появі мух та інших комах в
приміщеннях;
бездомних тварин в розташованих недалеко
від пасовищ водоймах;
регулярно проходити профілактичні
обстеження.
Бережіть себе і будьте здорові! Лікар ДНЗ ЗВПУМС Каткевич Г.В.
https://modastil.com.ua/wp-content/uploads/2024/12/hand-holding-virus-bacterias-scaled.jpg25602553Боровик Алінаhttps://modastil.com.ua/wp-content/uploads/2025/05/logo-sait.pngБоровик Аліна2024-12-20 01:33:392024-12-20 01:33:41Як розпізнати зараження організму паразитами
Чай з горобини: чим корисний напій та як приготувати
Горобина – це
ягода, яку асоціюють із символом України. Вона не тільки красива, а й корисна
для здоров’я.
Чому корисна горобина?
Ягоди горобини
спочатку мають помаранчевий відтінок, а коли дозрівають набувають насиченого
червоного кольору.
Фітотерапевт Генрик Ружанський говорить,
що ягоди горобини багаті на флавоноїди, фітостероли, фенольні сполуки та
лігнани, а також містять численні вітаміни: C, B, A, K, P та мікроелементи:
калій, магній, натрій та мідь.
Попри всі
властивості горобина непридатна для вживання в сирому вигляді. Її
використовують для приготування варення, настоянок, сиропів, чаїв та інших
лікувальних засобів.
Чай з горобини: чим корисний?
Чай з горобини
сприяє очищенню організму від токсинів, підтримує роботу серцево-судинної
системи, знижує ризик атеросклерозу та сприяє зниженню набряків.
Через
високий вміст вітаміну C, напій також допомагає у зміцненні імунітету,
бореться з бактеріями та вірусами. Він ще полегшує симптоми застуди.
Крім того, настій
з ягід горобини можна використовувати в косметології для догляду за шкірою. Він
зволожує та освітлює шкіру.
Горобиновий чай: як приготувати?
Найкращі ягоди
для чаю – ті, які зібрані після перших заморозків. Проте вже зараз їх можна
використовувати, попередньо заморозивши на 24 год.
Для приготування
напою, потрібно взяти чайну ложку подрібнених та висушених ягід, залити їх 250
мл окропу та дати настоятися 10-15 хв.
За бажанням до
чаю можна додати мед та лимонний або малиновий сік.
Пити такий напій
можна один-два рази на тиждень.
Чай з чорнобривців.
Чай з чорнобривців зміцнює імунітет та допомагає при простуді та вірусних захворюваннях.
Заспокоює нервову систему та лікує від стресів. Настої
з квітів є пото- та сечогінним засобом. Чорнобривці допомагають боротися з
бактеріями та зменшують запалення. Користь чорнобривців для
здоров’я людини, від чого лікує чай з цих квіток
Всім відомі
чорнобривці не лише милують око, а й захищають від шкідників городину
– запах цих квітів не люблять клопи, попелиця, блішки і навіть колорадський
жук, чорнобривці знезаражують ґрунт від грибів, що викликають фузаріоз.
Крім того,
чорнобривці лікують безліч недуг. Різні народи світу використовують
чорнобривці як ліки. В Мексиці, наприклад, цю квітку застосовують для
полегшення ревматичного болю, в Індії – для лікування екземи.
До речі родом
чорнобривці з Мексики. До Європи чорнобривці потрапили після відкриття Колумбом
Америки. У перекладі з індіанської мови вони означають
“квітку з двадцятьма пелюстками”.
Терапевтична сила
рослини зумовлена наявністю в ній ефірних олій та флавоноїдів.
Додавши кілька
квіточок в чайну заварку, можна отримати справжній цілющий напій.
Чорнобривці допомагають
при таких проблемах:
Чай з чорнобривців зміцнює імунітет та допомагає при простуді та вірусних захворюваннях.
Заспокоює нервову систему та лікує від стресів.
Настої з квітів є пото- та сечогінним засобом.
Чорнобривці допомагають боротися з бактеріями та зменшують запалення.
Допомагає при проблемах підшлункової залози, у лікуванні діабету.
Квіти нормалізують травлення, допомагають при шлункових захворюваннях.
Особливі рецепти дозволяють з допомогою чорнобривців знижувати тиск.
Квіти відновлюють шкіру після ран та опіків.
Чорнобривці лікують стоматит і ангіну.
Рослина буде корисною для нормалізації стану судин.
Це далеко не
повний перелік лікувальних властивостей чорнобривців.
Кандидат біологічних наук Світлана Машковська рекомендує як заварювати чай з чорнобривців та як його краще приймати.
Щоб приготувати
корисний чай квітки подрібнюють та заварюють окропом.
При
захворюваннях підшлункової та діабету одну квітку заварюють стаканом
окропу. Вживати такий чай потрібно по 1/4 склянки 4 рази на день. Під час
загострення панкреатиту рекомендовано пити настій по 1 столовій ложці кожні 2
години.
Для лікування
застуди столову ложку сухих суцвіть заливають 1 склянкою окропу, настоюють
2 години, проціджують. Вживають по 1-2 столові ложки 3-4 рази на день до їжі.
Проти гельмінтів
столову ложку сухих квіток заливають склянкою окропу й настоюють упродовж
ночі в термосі. П’ють протягом дня однаковими порціями.
Для сечогінного
ефекту столову ложку сухих квіток чорнобривців залитих склянкою
окропу настоюють 30 хвилин. Вживати по 2 столові ложки 3-4 рази на день.
Для лікування
захворювань печінки п’ять суцвіть залийте літром води, прокип’ятіть упродовж 3
хвилин на слабкому вогні. Процідіть і вживайте по 250 мл до їжі вранці та
ввечері. Пити не більше як місяць, після чого потрібно зробити тижневу перерву
й повторіть курс.
Для зниження
артеріального тиску до квіток чорнобривців додати квітки календули, перцеву
м’яту в рівних пропорціях. Одну столову ложку цієї суміші залити
склянкою окропу й настоювати упродовж 10-15 хвилин. Процідити, додати 1
ч. л меду, випити за 30 хв до їжі.
Для лікування
артриту 20-25 свіжих суцвіть заварити в 1 л води, настоювати до
охолодження, процідити та віджати. Вживати від 1 до 2,5 л на день замість
чаю і води.
ЧАЙ ІЗ ШИПШИНИ — ПОЛІВІТАМІННИЙ НАПІЙ ДЛЯ ЗДОРОВ’Я ОРГАНІЗМУ
Шипшина — це джерело вітамінів та макроелементів. Багато корисних речовин міститься у м’якоті та шкурці плодів шипшини: вітаміни А, К, Е, Р, РР, вітаміни групи В, залізо, кальцій, магній та інші. Вітаміну С (аскорбінової кислоти) в ягодах у кілька десятків разів більше, ніж у деяких фруктах (чорниця, лимон).
Прекрасний полівітамінний напій — чай із шипшини. Це
один із найкращих засобів для профілактики та лікування застуди. Він зміцнює
імунну систему і попереджає розвиток хвороби.
Також чай із шипшиною корисний при ССЗ
(серцево-судинних захворюваннях): знижує рівень холестерину, зменшує
імовірність виникнення атеросклерозу, інсульту, інфаркту і т. д.
Вживання чаю із шипшиною позитивно впливає на систему
травлення: приносить користь при розладі шлунку, метеоризмі, проносі
тощо.
Ця лікарська рослина здавна
використовувалася в народній медицині, завдяки великим перевагам для здоров’я,
обумовленим певним хімічним складом.
Численні дослідження показали, що
в складі плодів, м’якоті, шкірки і насіння шипшини є вуглеводи (16%),
представлені глюкозою, сахарозою і фруктозою, білки (1,74%), ліпіди (1,04%), а
також харчові волокна ( 54%) і вода (2,2%). З кислот найбільше яблучної та
лимонної (3,3%), а також багато корисного пектину (до 25%). Калорійність
становить 109 ккал (з розрахунку на 100г).
Ягоди дикої троянди мають високу
біологічну активність і цілющі властивості. За кількісним вмістом і
різноманітності вітамінів і корисних нутрієнтів вони значно перевершують інші
рослини.
Шипшина – рекордсмен за
кількістю вітаміну С. У 100 г сухих плодів його міститься приблизно 18 денних
доз, що в 10 разів більше, ніж в чорній смородині і в 50 разів – ніж у лимоні.
Причому, аскорбінова кислота є в
листі і навіть в коренях рослини. Її вміст залежить від освітленості та ареалу
зростання куща. Наприклад, шипшина, зростаюча в горах, накопичує більше
вітаміну С, ніж та, що росте на рівнині.
Крім вітаміну С плоди дикої
троянди містять такі мікронутрієнти:
➦ вітаміни В1, В2 – беруть участь білковому і вуглеводному метаболізмові, відповідають за здоров’я слизових оболонок, шкіри та волосся; ➦ вітамін РР (В3) – необхідний для кращого засвоєння вітаміну С, клітинного дихання, роботи серцево-судинної системи; ➦ вітамін Е – антиоксидант, стимулює синтез гемоглобіну, білків, необхідний для засвоєння вітаміну А, перешкоджає старінню; ➦ вітамін А (найбільше β-каротину і лікопіну) – антиоксидант, необхідний для росту тканин, здоров’я органів зору, підвищення імунітету; ➦ вітамін К – сприяє нормальному згортанню крові, мінералізації кісткової тканини, бере участь в утворенні АТФ – постачальника енергії для біохімічних реакцій.
Макро і мікроелементний склад
шипшини представлений цинком, марганцем, кальцієм, калієм, залізом, фосфором,
магнієм, натрієм, молібденом і міддю. Крім того, вона містить пектинові,
азотисті та дубильні речовини, фітостеніни (7 фракцій з переважанням β-ситостерин),
лікопін, рубиксантин, пентозани, а також флаваноіди і ефірні олії.
У листі, крім вітаміну С,
міститься еллагова кислота, фітонциди, дубильні речовини та багато хлорофілу. У
коренях і корі рослини є речовини пірокатехіновой і пирогалловой груп,
фітонциди, цукор, аскорбінова кислота і фарбувальні пігменти.
Жирні кислоти, які можна отримати
з квітки рослини шляхом холодного віджиму, представлені таким розмаїттям:
Дані нутрієнти відповідають за
регенерацію і зростання клітинних тканин, корисні для серцево-судинної та
імунної системи.
ВЛАСТИВОСТІ ТА ПЕРЕВАГИ:
Підвищення імунітету.
Зміцнення стінок судин.
Зниження рівня холестерину.
Підвищення гемоглобіну.
Поліпшення обміну речовин.
Оздоровлення печінки.
Налагодження роботи жовчного міхура.
Відновлення організму після стресів.
ЯК ПРИЙМАТИ ПРЕПАРАТ:
Плоди промиваємо і подрібнюємо.
Чайник обливаємо окропом, щоб він став теплим.
Засипаємо ягоди у посудину (емальовану, скляну, керамічну або фарфорову,
але не металеву) і заливаємо гарячою водою (не окропом).
Настоюємо 10–15 хвилин.
Якщо плоди подрібнювались, чай потрібно процідити.
Чай із шипшини п’ють гарячим або холодним. Для профілактики потрібно
випивати по 250 мл на день, при захворюваннях — 1,5 л. Після вживання
прополіскуйте рот, тому що висока концентрація вітаміну С негативно впливає на
зубну емаль.
Бережіть себе і будьте здорові! Лікар ДНЗ ЗВПУМС Каткевич Г.В.
https://modastil.com.ua/wp-content/uploads/2024/12/frotn-view-kettle-with-tea-pouring-into-cup-dark-surface-tea-ceremony-morning_140725-82117.jpg600900Боровик Алінаhttps://modastil.com.ua/wp-content/uploads/2025/05/logo-sait.pngБоровик Аліна2024-12-19 14:48:342024-12-19 14:54:21ЧАЇ, що зберігають здоров'я
Названо продукти, які покращують імунітет і захищають від хвороб
Які продукти треба включати в раціон для імунітетУ
Особливо корисні для імунітету імбир, лимон, шипшина, полуниця, манго, томати, часник, чорниця,
квашена капуста. До речі,
квашена капуста та інші ферментовані продукти, наприклад, натуральний йогурт,
надають підтримку кишковій мікрофлорі, яка теж є важливою складовою захисних
сил організму.
Як відомо, восени
та взимку ми стаємо більш уразливими до застуди, грипу, COVID та інших вірусів.
Більш
низькі температури та той факт, що ми проводимо більше часу вдома, ніж на
свіжому повітрі, дуже впливає на імунітет.
“Наближається
зима, а з нею віруси та інфекції, і люди запитують мене, що можна зробити, щоб
максимально зміцнити свою імунну систему? Наша зброя номер один – це вибір їжі,
який ми робимо”, – сказав експерт з харчування.
Експерти вважають, що зараз рано
розслаблятися – в Україні ще не закінчилася перша хвиля коронавірусу, а нам вже
пророкують другу. Здатність організму протистояти інфекції і ризик ускладнень
багато в чому залежать від імунітету.
«Здоровий спосіб життя – одна зі складових
хорошого імунітету. Основи правильного харчування розроблені з урахуванням
потреб організму, щоб отримувати всі необхідні нутрієнти. Також важливі
антиоксиданти – вони допомагають імунній системі боротися із запальними
процесами і мутаціями».
Важливо включити
в раціон побільше фруктів і овочів. Особливо корисні для імунітету імбир, лимон, шипшина, полуниця, манго,
томати, часник, чорниця, квашена капуста. До речі, квашена капуста та інші
ферментовані продукти, наприклад, натуральний йогурт, надають підтримку
кишковій мікрофлорі, яка теж є важливою складовою захисних сил організму.
Особливо зверніть
увагу на продукти, які містять велику кількість антиоксидантів. Це томати,
гранати, малина, чорниця, цитрусові, морква, броколі, петрушка, куркума,
волоські горіхи, какао, чорна смородина, солодкий перець, мигдаль, морська
капуста, кешью та інші. Також багаті антиоксидантами зелений чай, натуральна кава
і какао.
Також важливо звернути увагу на джерела
заліза і корисних жирних кислот. Включіть в меню яловичу печінку, жирні сорти
риби, авокадо, оливкову олію, буряк, яловичину, яблука, шпинат, ікру риб.
1. Їжте 30 овочів на тиждень:
Чим
ширше розмаїття овочів ви їсте, тим різноманітнішим буде мікробіом вашого кишечника.
30
здається великим числом, але враховуєте, що в цей список входять горіхи,
насіння, бобові, цільні зерна, спеції, трави, фрукти та овочі. Тоді включати в
раціон продукти стає набагато простіше.
2. Їжте фрукти й овочі яскравих кольорів:
Такі
продукти завдяки поліфенолам живлять корисні кишкові мікроби. Вживаючи
різноманітні яскраво забарвлені фрукти та овочі, ви годуєте різноманітні
мікроби, які, у свою чергу, підтримують ваше здоров’я.
3. Вживайте трохи ферментованої їжі щодня:
Трюк
із ферментованою їжею полягає в тому, щоб отримати максимальну користь від
пробіотиків, включаючи збільшення різноманітності кишкового мікробіому.
Зменште
споживання ультраоброблених продуктів, що мають шкідливий вплив на здоров’я
нашого кишечника. Спробуйте по можливості замінити їх домашніми альтернативами.
Вплив харчування на імунітет.
Незалежно від
пори року організм людини потребує збалансованого харчування. Від раціонального
підходу до прийому їжі залежить ефективна робота органів та систем, зокрема
імунної. Імунна система захищає організм від генетично чужорідних молекул та
клітин, а також від власних клітин, які розпізнаються як загроза для організму.
Якщо харчування недостатнє, або якщо їжа не містить необхідних компонентів, то
можлива поява імунодифіцитних станів. Зниження кількості лімфоцитів і
лейкоцитів при недостатньому надходженні їжі робить людину більш піддатливою
різного роду інфекціям.
Якість імунної
відповіді на загрозу залежить також від фенотипічних та генетичних
особливостей, шкідливого впливу середовища. На генетичні характеристики ми
безпосередньо повпливати не можемо, але ми в стані самостійно знизити рівень
стресу або підібрати собі відповідні лікарські препарати та харчові добавки:
полівітамінні комплекси, препарати з глутаміновою кислотою, поліненасиченими
жирними кислотами тощо. Ми також в змозі подбати про продукти, які вживаємо, і
тим самим вплинути на місцевий та системний імунітет.
10 продуктів для хорошого імунітету:
Збалансований
раціон залежить від різних факторів: пори року, доступних продуктів хорошої
якості, особливостей стану вашого здоров’я. Вказаний перелік з 10 пунктів
допоможе підібрати корисні саме вам продукти і подбати про власні харчові
звички, з огляду на ті компоненти, що покращують імунітет:
М’ясо
– індичатина (вітаміни групи В, Е, селен, цинк, білок), телятина (білок, багато
вітамінів групи В, Е, цинк)
Овочі
зеленого, жовтого та червоного кольорів (помідори ,болгарський перець, гарбуз
тощо) – клітковина, вітаміни, йод та інші мікроелементи
Зелень
– вітаміни С, В, Е, мікроелементи, клітковина
Молочні
продукти та молоко – вітаміни, білок, біфідо- та лактобактерії
Якщо з певних
причин вживання деяких продуктів протипоказано, можна звернути увагу на
підтримуючі полівітамінні комплекси та препарати з необхідними саме вам
речовинами.
Як компоненти продуктів впливають на
покращення імунітету?
Вказані продукти
містять імунонутрієнти, завдяки яким організм має змогу боротися із збудниками,
захворюваннями та їхніми наслідками. Ось базові компоненти збалансованого
харчування, які сприяють покращенню опірності організму:
Вітамін
А – активує захисні сили організму, зміцнює опірність слизових оболонок,
покращує роботу клітин-фагоцитів
Вітаміни
групи В – сприяють боротьбі з інфекціями беручи участь у виробленні антитіл,
допомагають імунній системі під час стресу, покращують відновлення організму
після хвороби
Вітамін
С – підвищує вироблення антитіл та інтерферону, бере участь в утворенні імунних
клітин, захищає клітини від вільних радикалів
Вітамін
Е – також захищає клітини від вільних радикалів, запобігає запальним процесам в
тканинах і клітинах
Цинк
– впливає на рівень кортизолу в організмі, сприяє синтезу гормонів тимусу,
утворенню фагоцитів та інших імунних клітин
Селен
– сприяє збереженню в організмі цинку, виробленню антитіл; захищає від вільних
радикалів,
Йод –
сприяє виробленню гормонів щитовидної залози
Ненасичені
жирні кислоти – регулюють запальні процеси
Білки
– беруть участь у відновленні клітин, що пошкоджені вірусами та бактеріями;
необхідні для синтезу імуноглобулінів; є джерелом амінокислот
Фітонциди
– посилюють відновлювальні процеси в тканинах, вбивають хвороботворні бактерії,
мікроорганізми
Біфідо та
лактобактерії – сприяють травленню, пригнічують процеси гниття, знищують
хвороботворну мікрофлору, утворюють сприятливе середовище для збільшення
кількості клітин-захисників
Клітковина
– пригнічує запальні процеси, активує імунні клітини, абсорбує отруту, солі
важких металів та ін.
Наявність в їжі
компонентів, які тут вказані, допомагає організму в боротьбі зі шкідливими
впливами зовнішнього середовища, налагоджує роботу гормонів, внутрішніх
органів, вироблення необхідних клітин. Проте обмежуватися лише вказаними
продуктами не варто, адже є й інші, які також потрібні організму для належного
функціонування. Тому покращувати стан своєї імунної системи варто звернувшись
попередньо до лікаря. Якщо наявні хронічні захворювання або є підозра на
схильність до розвитку хвороб, що зумовлюються генетично, слід уважніше підійти
до раціону. Здоровим людям також не рекомендується обмежувати себе дієтами без
консультації фахівця, оскільки незбалансоване харчування може негативно
вплинути на стан здоров’я.
Черепно-мозкова травма як механічне пошкодження
черепа, головного мозку і його оболонок. Відмітні особливості закритої і
відкритої черепно-мозкової травми. Клініка і методи лікування струсу, удару,
сдавления мозку, перелому кісток черепа.
Здавалося
б, нашому головному мозку мало що загрожує. Адже він захищений по повній
програмі. Його омиває спеціальна рідина, яка не тільки забезпечує мозку
додаткове живлення, але і служить своєрідним амортизатором. Мозок покритий
декількома шарами оболонок. Зрештою, він просто надійно схований в черепі.
Проте, травми голови дуже часто закінчуються для людини серйозними проблемами з
мозком. Черепно-мозкова травма є однією з найбільш значущих в охороні здоров’я.
У світі
черепно-мозкова травма як причина смерті населення посідає третю сходинку,
поступаючись лише сердцево-судинним і онкологічним захворюванням. Однак серед
дітей, обсіб молодого і молодшого середнього віку вона залишає своїх
«конкурентів» далеко позаду, перевищуючи смертність внаслідок сердцево-судинних
захворювань в 10, а рака – в 20 раз. При цьому майже в 50% випадків причиною
смерті внаслідок травматизму є пошкодження головного мозку. Черепно-мозкова
травма є однією з провідних причин інвалідизації населення. Причинами частіше
за все є автомобільна травма і побутовий травматизм.
Закрита
черепно-мозкова травма зустрічається значно частіше, ніж відкрита, і складають
біля 90% всіх травматичних поразок головного мозку. Серед всіх травм голови
струс мозку поміщається першу.
Черепно-мозкова травма:
загальне поняття
Черепно-мозкова
травма (ЧМТ) – механічне пошкодження черепа, головного мозку і його оболонок.
Розвивається набряк мозку, який разом з іншими патологічними реакціями зумовлює
підвищення внутрішньочерепного тиску.
Зміщення і сдавлення
мозку можуть приводити до вклинению мозкового стовбура в отвір мозжечкового
намета або у великий потиличний отвір. Це, в свою чергу, спричиняє подальше
погіршення кровообігу, метаболізму і функціональної активності головного мозку.
Несприятливим
чинником поразки мозку є гипоксия внаслідок порушення дихання або падіння
системного артеріального тиску.
Розрізнюють закриту
черепно-мозкову травму, при якій відсутні умови для інфікування мозку і його
оболонок, і відкриту, яка часто приводить до розвитку інфекційних ускладнень з
боку мозкових оболонок (менінгіт) і мозку (абсцес, енцефаліт). До закритої
травми відносять всі види черепно-мозкових пошкоджень, при яких не порушується
цілість шкіряного покривала голови, і поранення м’яких тканин, які не
супроводяться пошкодженням апоневроза.
Для відкритої
черепно-мозкової травми характерне одночасне пошкодження м’яких покривів голови
і черепних кісток. Якщо вона супроводиться порушенням цілості твердої мозкової
оболонки, її називають проникаючою, в цьому випадку небезпека інфікування мозку
особливо велика.
Пошкодження черепа
можуть бути у вигляді тріщин, дірчастих і втиснених переломів, переломів кісток
основи черепа.
Зовнішніми ознаками
перелому основи черепа є синці навколо очей у вигляді очок, кровотеча і
витікання ликвора з носа і вуха.
Клінічна симптоматика
травматичних пошкоджень складається з общемозкових симптомів і місцевих
розладів, зумовлених поразкою певних дільниць мозку.
Надання першою
допомоги укладається, передусім, в попередженні попадання крові, спинномозковому
рідини або блювотної маси в дихальну дорозі.
Діагноз
черепно-мозкова травма ставлять на основі оцінки анамнезу і клінічних ознак
пошкоджень головного мозку і всіх його покривал. Для уточнення діагнозу
застосовують інструментальні методи дослідження.
Всім потерпілим з
черепно-мозковою травмою роблять рентгенівські знімки черепа (краниографию),
звичайно в 2 проекціях – бічної і прямої. Вони дозволяють виявляти (або виключити)
тріщини і переломи кісток зведення черепа.
Розпізнавання
переломів кісток основи черепа нерідко вимагає для знімка спеціального
укладання, однак наявність кровотечі або особливо ликвору з носа або вуха
дозволяє визначати їх і клінічно. Ехоенцефалография дозволяє виявити сдавлення
головного мозку внаслідок внутрішньочерепної гематоми, гигроми або вогнища
размозжения мозку.
Найбільш
інформативним методом діагностики черепно-мозкової травми є комп’ютерна
рентгенівська томографія, що дає уявлення про порушення анатомо-топографічних
співвідношень в порожнині черепа. По зміні густини тканин вдається встановити
розташування, характер і міра ударів мозку, виявити оболонкові і внутримозговие
гематоми і гигроми, субарахноидальние і внутрижелудочковие крововиливу, набряк
мозку, а також розширення або сдавление желудочковой системи і цистерн основи
мозку.
Рідко для виявлення
оболонкових гематом застосовують церебральну ангиографию, яка при виявленні
зміщення магістральних судин і особливо характерної для цих гематом
безсосудистой зони на ангиограмме дозволяє розпізнавати не тільки їх наявність,
але і локалізацію.
Об’єм і характер
лікування заходів визначаються тяжкісттю і видом черепно-мозкової травми,
вираженість набряку мозку і внутрішньочерепної гипертензії, порушень мозкового
кровообігу, ликвороциркуляції, метаболізму мозку і його функціональної
активності, а також ускладненнями і вегетовисцеральними реакціями, віком
потерпілого і іншими чинниками.
Закрита
черепно-мозкова травма
Основними клінічними
формами черепно-мозкової травми є струс мозку, удари мозку (легкої, середньої і
важкої міри), сдавление мозку, переломи кісток зведення або основи черепа.
1.
Струс головного мозку
Струс головного мозку
– функціональне оборотне пошкодження головного мозку з короткочасною втратою
свідомості. Патоморфологические зміни можуть бути виявлені лише на клітинному і
субклеточному рівнях.
Струс головного мозку
зазвичай проявляється: запамроченням різної тривалості (від хвилинку до
декількох хвилин).
Після виходу з
несвідомого стану відмічаються головний біль, нудота, іноді блювота, хворий зазвичай
не пам’ятає обставин, що передували травмі, і самого моменту її (ретроградная
амнезія), насилу взнає навколишніх його людей. Втрата пам’яті є важливою
ознакою, по якій можна судити про тягар пошкодження мозку: чи пам’ятає людина
момент травми, і якщо немає, то наскільки великий відрізок часу до травми випав
з його пам’яті. Чим більше провал пам’яті, тим серйозніше травма!
Тривалий (понад 1-2
годин) несвідомий стан звичайно вказує на більш серйозні пошкодження – удар або
сдавлення мозку. Однак нетривала непритомність не виключає можливості поєднання
удару мозку з його сдавленням. Це буває в тих випадках, коли при ударі
відбувається розрив кровоносних судин в оболонках або речовині мозку і
утвориться внутрішньочерепний крововилив, який поступово збільшується і
викликає сдавление мозку.
Характернй блідий або
почервонілий колір шкіри потерпілого, пришвидшений пульс, загальна слабкість,
підвищена пітоливость, життєво важливі функції не порушені, неврологічна
симптоматика відсутня. Всі ці симптоми поступово зникають, звичайно за 1-2
тижні. Це не означає, що струс мозку пройшов безслідно. У деяких хворих надовго
зберігаються загальна слабість, головний біль, нестійкість судинної системи,
підвищена емоційність, зниження працездатності.
У перші години після
струсу мозку у потерпілого розширені або звужені зіниці – черепно-мозкова
травма будь-якої міри тяжкості призводить до порушення нервових шляхів,
відповідальних за роботу очей. При легкому струсі мозку зіниці реагують на
світло, але мляво, а при важкому реакція відсутня зовсім. При цьому
розширення тільки однієї із зіниць і відсутність реакції у другого є грізним
симптомом і може говорити про важкий удар мозку.
Госпіталізація обов’язкова,
оскільки спочатку симптоми струсу і більш важких травм мозку (наприклад, забій
мозку або внутрішньочерепний крововилив) можуть бути ідентичні. Тільки лікар
може визначити, яка конкретно травма була отримана. Не виключено, що може бути
потрібне рентгенологическое обстеження (знімок кісток черепа) з метою
виключення перелому кісток черепа. Постійне спостереження як мінімум протягом
24 годин після травми з метою своєчасної діагностики сдавления головного мозку.
При струсі головного
мозку проводять консервативне лікування: призначають ненаркотичну анальгетики
при болях, антибактерійні засоби при наявності ран м’яких тканин, седативние і
снодійні засоби, постельний режим на 7-10 діб.
Хворим з струсом
мозку необхідно дотримуватись постельний режим, при цьому не можна читати,
слухати музику і навіть дивитися телевізор. Потрібно пам’ятати, що у людини, що
перенесла навіть легкий струс мозку, може розвинутися посттравматичний невроз
або інші, більш серйозні ускладнення, наприклад, епілепсія. Тому через деякий
час після одужання обов’язково потрібно пройти електроенцефалографию і
відвідати невропатолога.
2.
Забій головного мозку
Забій головного мозку
– черепно-мозкова травма, що характеризується осередковими макроструктурними
пошкодженнями мозкової речовини різної міри тягаря. Це всяке місцеве
пошкодження мозкової речовини – від незначного до обширного в потерпілій ділянці
тільки дрібні крововиливи і набряк, до самого важкого, з розривом і разплященням
мозкової тканини. Забій можливий при закритій і відкритій черепно-мозковій
травмі.
Патоморфология: зміни
у вогнищі забою, деструкция (разплющення) речовини мозку, мілкі крововиливи
(внаслідок розриву судин під впливом механічного чинника) в паренхимі мозку,
перифокальний набряк мозку, травматичний субарахноідальний крововилив внаслідок
розривів судин м’якої мозкової оболонки, переломи кісток черепа, переломи
кісток зведення черепа без сдавлення (лінійні і оскольчасті), переломи кісток
основи черепа (з розривом оболонок) – витікання СМЖ через ніс (ринорея) або
зовнішній слуховий прохід (оторея), втиснуті переломи – компресія головного
мозку, переломи кісток зведення черепа – утворення внутрішньочерепних гематом,
сдавлення мозку.
Забій головного мозку
легкого ступеню. Вірізняється непритомністтю до 1 години після травми, жалобами
на головний біль, нудоту, блювання. У неврологічному статусі відмічаються
ритмічне сіпання очей при погляді в сторони (нистагм), менингеальне ознаки,
асиметрія рефлексів. На рентгенограмах можуть бути виявлені переломи кісток
зведення черепа. У ликворе – домішок крові (субарахноидальное крововилив).
Забій головного мозку
середнього ступеню. Непритомність на декілька годин. Виражена втрата пам’яті
(амнезія) на події, що передували травмі, саму травму і події після неї. Жалоби
на головний біль, неодноразову блювоту. Виявляються короткочасні розлади
дихання, пришвидшення серцевих скорочень, підвищення артеріального тиску.
Можуть бути порушення психіки. Відмічаються менингеальние ознаки. Осередкова
симптоматика виявляється у вигляді нерівномірної величини зіниць, розлад мови,
слабості в кінцівках і т. д. При краниографії часто констатуються переломи
зведення і основи черепа. При люмбальной пункції – значний субарахноидальное
крововилив.
Забій головного мозку
важкого ступеню. Характеризується тривалою непритомністтю (тривалістю до 1-2
тижнів). Виявляються грубі порушення життєво важливих функцій (зміни частоти
пульсу, рівня тиску, частоти і ритму дихання, температури).
У неврологічному
статусі відмічаються ознаки поразки стовбура мозку – плаваючі рухи очних яблук,
порушення ковтання, зміна мишечного тонусу і т. д. Можуть виявлятися слабість в
руках і ногах аж до паралічів, а також судорожні припадки. Забій важкого
ступеню супроводжується, як правило, переломами зведення і основи черепа і
внутрішньочерепними крововиливами.
Остаточний діагноз
ставлять за результатами рентгенографії черепа в прямій і бічній проекціях
(наявність пошкодження кісток), КТ і МРТ.
Основний метод
лікування – консервативний: госпіталізація обов’язкова, постільний режим,
підтримка життєво важливих функцій, при необхідності – реанімаційний заходи;
терапія набряку мозку; анальгетики при необхідності; при судомах –
противосудорожние кошти; кошти, поліпшуючі мозковий кровообіг і метаболізм,
ноотропние засобу.
Тривалість
постільного режиму при ударі легому ступеню ураження становить 10-14 діб, при забої
середнього ступеню від 2 до 3 тижнів в залежності від клінічної течії і
результатів інструментальних досліджень. При субарахноидальном крововиливі
проводять гемостатическую терапію. Спинномозговую пункцию з
лікувально-діагностичною метою проводять при відсутності ознак сдавления і
дислокації мозку. Хірургічне лікування показане при ударі мозку з размозжением
його тканини (найчастіше виникає в області полюсів лобною і скроневою часткою).
При легких забоях
мозку рухові, чутливі і інші розлади звичайно повністю зникають протягом 2-3
тижня. При більш важких забоях, як правило, залишаються стійкі наслідки: парези
і паралічі, порушення чутливості, розладу мови, можуть виникати епілептичні
припадки.
3.
Стискування головниго мозку
Стискування головниго
мозку – прогресуючий патологічний процес в порожнині черепа, спричинений
компресією головного мозку, що виникає внаслідок травми. При будь-якому
морфологічному порушенні може статися виснаження компенсаторних механізмів, що
призводить до стискування, вклиненню стовбура мозку і розвитку загрозливого
стану життю потерпілого. Втиснуті переломи зведення черепа – причина локальної
компресії мозку.
Основною причиною стиснення
мозку при черепно-мозковій травмі є скупчення крові в замкненому
внутрішньочерепному просторі. У залежності від відношення до оболонок і
речовини мозку виділяють:
1). епидуральні
(розташовані над твердою мозковою оболонкою, в 20% випадків);
2). субдуральні (між
твердою мозковою оболонкою і павутинною оболонкою, 70-80%);
3). внутримозгові (в
білій речовині мозку і внутрижелудочковие (в порожнині шлуночків мозку)
гематоми;
4). потім втиснені
переломи кісток зведення черепа (особливо проникнення кісткових отломков на
глибину понад 1 см);
вогнища разтрощеня
мозку;
перифокальний набряк;
субдуральние гигроми
(обмежене скупчення СМЖ, виникає при надриві арахноидальной оболонки, витіканні
ликвора в субдуральное простір по клапанному механізму) і надто рідко пневмоцефалия
(скупчення повітря в порожнині черепа).
Першими ознаками стискування
мозку, що почався наростаючим крововиливом характеризуються посиленням
головного болю, неспокій хворого або, навпаки, сонливість, з’являються і
поступово наростають осередкові розлади, такі ж, як при ударі мозку.
4. Ознаки вклинения:
посилення вираженість общемозгового синдрому, поява або наростання осередкових
полушарних і стволових симптомів, розлади свідомості. Контралатеральная
гемиплегія (на стороні, протилежній вогнищу сдавления), мидриаз, відсутність
реакції на світло, нерегулярне дихання, кома. Наступає коматозний стаан,
виникають загрозливі життю порушення серцевої діяльності, дихання і якщо не
буде надана відповідна допомога, наступить смерть.
При втисненому
переломі мозок піддається одночасно і стисненню, і забою, а набряк мозку розвивається
швидко. При стисненні мозку гематомою (розрив кровоносної судини), особливо в
оболонках мозку, може статися при черепно-мозкових травмах без грубих
пошкоджень мозкової тканини, що викликала тільки легкий забій мозку.
У більшості випадків хворий
непритомніє в момент травми. У подальшому свідомість може відновлюватися. Період
відновлення свідомості називається світлим проміжком. Через декілька годин або
діб хворої знову може впасти в несвідомий стан, що, як правило, супроводжується
наростанням неврологічних порушень у вигляді появи або поглиблення парезов
кінцівок, епілептичних припадків, розширення зіниці з одного боку, падіння
частоти пульсу (частота менше за 60 в хвилину) і т. д.
По темпу розвитку
розрізнюють гострі внутрішньочерепні гематоми, які виявляються в перші 3 діб з
моменту травми, підгострі – такі, що клінічно виявилися в перші 2 тижні після
травми і хронічні, які діагностуються після 2 тижнів з моменту травми.
Діагностика. Якщо
хворий перебуває при свідомості, необхідно провести ретельне виявлення обставин
і механізму травми, оскільки причиною падіння і удару голови може бути спричинено
інсультом або епілептичним припадком. Часто хворий не може пригадати події
(ретроградная амнезія), що передували травмі, безпосередньо наступні за травмою
(антероградная амнезія), а також сам момент травми (коградная амнезія).
Необхідно ретельно
оглянути голову для пошуків слідів травми. Крововиливи над сосцевидним відростком
часто вказують на перелом пирамидки скроневої кістки. Двосторонні крововиливи в
клітковину орбіти (так званий «симптом очок») можуть свідчити про перелом основи
черепа. Про це ж говорять кровотеча і ликворрея із зовнішнього слухового
проходу і носа. При переломах зведення черепа у час перкуссії лунає характерний
звук, що дзвинить – «симптом тріснутого горщика».
Основний метод лікування
– хірургічний. Невідкладна операція: костнопластическая або резекционная
трепанація, декомпресія (видалення крові, згустків, втисненої кісткових
отломков) – усунення причини сдавления головного мозку, зупинка кровотечі.
Евакуацію внутрішньочерепних гематом потрібно виконувати протягом перших 4
годин після травми.
Можливі ускладнення:
абсцес головного мозку, емпієма субдуральна, менінгіт, повторне утворення
гематоми, посттравматична епілепсія.
Домедична допомога посраждалим
при підозрі на травму голови
Деяким громадянам довелося надавати допомогу постраждалим з травмою голови
до приїзду бригади швидкої допомоги. У таких випадках допомога надається так,
як вважає за правильне той чи інший громадянин. А втім існує Порядок надання домедичної допомоги постраждалим при підозрі на травму
голови, що визначає механізм надання домедичної допомоги постраждалим при
підозрі на травму голови не медичними працівниками.
Відповідно до Порядку
«черепно-мозкова травма» – це стан, що виникає внаслідок травматичного
ушкодження головного мозку, його оболонок, судин, кісток черепа та зовнішніх
покривів голови.
Ознаки черепно-мозкової травми:
рани,
синці в області голови та обличчя;
сонливість;
сплутаність або втрата свідомості;
сильний біль або відчуття тиску в голові, шиї;
поколювання або втрата чутливості в пальцях рук та ніг;
втрата рухових функцій кінцівок;
деформація в області голови;
судоми;
утруднене дихання;
порушення зору;
нудота;
блювота;
стійкий головний біль;
втрата рівноваги;
виділення крові та/або ліквору (прозора рідина) з ротової та/або носової
порожнини та вуха.
Травму голови слід підозрювати за
таких обставин:
падіння з висоти;
стрибки у воду;
сильний удар по голові або тулубу;
дорожньо-транспортні пригоди;
ураження блискавкою;
ураження електричним струмом;
вибух.
Послідовність дій при наданні
домедичної допомоги постраждалим при підозрі на травму голови не медичними
працівниками:
Використовуючи
малюнок-схему та пригадавши курс біології, складіть стислу розповідь про органи
людини, розташовані в черевній порожнині.
Анатомічна
будова черевної порожнини. Черевна порожнина — порожнина живота, обмежена з
боків, спереду і позаду черевними стінками, зверху — діафрагмою; знизу межа її
визначається умовно по лінії входу в малий таз. Форма черевної порожнини
пов’язана з формою живота. Черевну порожнину поділяють на порожнину очеревини і
на заочеревинний простір.
Очеревина —
це серозна оболонка, що вистилає внутрішню поверхню черевної стінки
(пристінкова очеревина) і розташовані в порожнині живота органи (внутрішня
очеревина). Очеревина — це тонка прозора плівка, вільна поверхня якої в
нормальному стані гладка, блискуча, зволожена серозною рідиною. Загальна площа
очеревини приблизно дорівнює загальній площі шкірного покриву.
З усіх боків покриті
вісцеральної очеревиною шлунок, селезінка, верхня частина дванадцятипалої
кишки, худа, клубова, сліпа, поперечна ободова, сигмоподібна кишка і верхня
частина прямої кишки. З трьох боків очеревиною покриті печінка, висхідна і
спадна ободова кишка. З одного боку очеревиною покриті дванадцятипала кишка,
підшлункова залоза і нижня частина прямої кишки. Нирки, надниркові залози,
сечоводи і черевна частина аорти лежать в заочеревинному просторі.
Черевна стінка — шкірно-м’язове утворення, що обмежує
черевну порожнину спереду, позаду і з боків. Передня черевна стінка ділиться на
три відділи: верхній — надчеревна ділянка, надчерев’я; середній —
мезогастральна ділянка; нижній — підчеревна ділянка.
Бічна черевна стінка
утворена косими і поперечними м’язами живота і є перехідною частиною від
передньої черевної стінки до задньої. Зсередини до бічної стінки живота
прилягають висхідна ободова кишка і спадна ободова кишка, які найчастіше
пошкоджуються під час проникних поранень.
Задня черевна стінка
відповідає поперековій ділянці. Зверху вона обмежена дванадцятими ребрами, з
внутрішньої сторони — хребцями, знизу — клубовою кісткою.
Ознаки поранень живота.
Пошкодження живота можуть бути завдані снарядами, що утворюються внаслідок
вибухів, аварій та інших техногенних катастрофах (вторинні снаряди, наприклад
металевого походження, частини споруд тощо), ударною хвилею вибуху, у
результаті падіння від дії ударної хвилі.
Травми живота поділяють на закриті та відкриті. Поранення живота вважають непроникним, якщо не
відбувається порушення цілості очеревини, і проникним — у разі пошкодження
очеревини. Непроникні та проникні рани живота можуть бути дотичними, сліпими й
наскрізними.
Діагностика
пошкоджень живота порівняно
проста, якщо є безсумнівні ознаки проникного поранення, особливо в тих
випадках, коли вдається встановити напрямок раневого каналу. Вона значно
складніша при розташуванні вхідного і вихідного отворів у різних анатомічних
ділянках. Абсолютними ознаками проникного поранення живота є випадання кишкових
петель у рану (іл. 23.1) або поява в рані кишкового вмісту, а також жовчі або
сечі. Важкі ушкодження живота часто супроводжуються шоком і кровотечею.
Також значні труднощі виникають під час
розпізнавання закритих ушкоджень органів черевної порожнини (іл. 23.2).
При закритих
травмах живота
відсутнє порушення шкірних покривів. Ці ушкодження відбуваються від прямих
ударів у живіт, через дію вибухової хвилі, стиснення твердими предметами,
падіння з висоти. Від характеру травми залежить і характер ушкодження
внутрішніх органів черевної порожнини. Сильне стиснення найчастіше викликає
ізольований розрив одного з паренхіматозних органів, наприклад селезінки.
Швидкий і сильний удар по животу може викликати розрив порожнистого органу
(кишки). У той же час має велике значення локалізація травми: спрямований удар
у ділянку печінки або селезінки може викликати їх розрив без ушкодження
сусіднього органу.
Прояви місцевих і загальних симптомів унаслідок ушкодження внутрішніх органів черевної
порожнини можуть бути замасковані важким загальним станом постраждалого або
втраченою свідомістю. Крім того, біль у животі в перші години після ушкодження
може бути відсутнім у постраждалих, які перебувають у стані збудження та шоку.
Однак у більшості випадків відзначається доволі виражений біль постійного
характеру, який наростає з плином часу.
Біль посилюється внаслідок поштовхів і пальпації живота. Постраждалий намагається вберегти живіт від
струсів, оберігає його, лежить або на боці з підтягнутими до живота ногами, або
на спині, намагаючись не рухатись. Болючість спочатку обмежена ділянкою
ушкодження, потім стає поширеною, охоплюючи весь живіт.
Блювота може бути
одноразовою, іноді повторюватися. Спрага, відчуття сухості в роті і сухість
язика наростають з часом, постраждалий наполегливо просить пити.
Дихання частішає,
але черевна стінка перестає брати участь в акті дихання. Пульс у більшості
постраждалих прискорений. Іноді в перші години після поранення відзначається
невелике уповільнення частоти пульсу, але в міру розвитку перитоніту (запалення
очеревини), і особливо в разі тривалої кровотечі, частота пульсу зростає,
наповнення його падає, а артеріальний тиск знижується. Риси обличчя
постраждалого загострюються.
Характерною ознакою
важкого стану, який свідчить про необхідність негайного хірургічного втручання,
є напруження м’язів передньої черевної стінки. Напруга черевної стінки в ранні
терміни обмежена ділянкою поранення. У міру розвитку і поширення перитоніту
напруга наростає в усіх ділянках черевної стінки і живіт стає твердим, як
дошка. У пізньому періоді напруга черевної стінки може зменшуватися,
відбувається наростаюче здуття живота.
Проникаючі
поранення живота супроводжуються
припиненням перистальтики кишечника і відходженням газів, затримкою стільця.
Кал, зафарбований кров’ю, змушує запідозрити поранення товстої кишки.
Ушкодження
печінки, селезінки, розриви брижі супроводжуються кровотечею в черевну
порожнину. Унаслідок тривалої кровотечі наростають симптоми гострої
крововтрати: блідість шкірних покривів і слизових оболонок, наростання
занепокоєння, почастішання пульсу і дихання, зниження артеріального тиску.
На
місці події домедична допомога в
разі ушкоджень з порушенням цілості шкірних покривів полягає в накладанні
захисної стерильної пов’язки на рану і введенні знеболювальних засобів.
Пов’язка, яку накладають на живіт, має бути досить широкою і охоплювати всю
черевну стінку. Нутрощі, що випали, вправляти не можна, їх огортають стерильною
пов’язкою і прибинтовують до черевної стінки. За таких травматичних ушкоджень
органів черевної порожнини прийом усередину рідини протипоказаний.
Під
час надання першої лікарської допомоги
перед евакуацією постраждалого в хірургічний стаціонар виправляють раніше
накладену пов’язку. Улітку випалі нутрощі для запобігання від висихання
накривають вологими, змоченими стерильним розчином хлориду натрію марлевими
серветками, а потім поверх них пов’язкою. Холодної пори випалі нутрощі
додатково необхідно вкривати шаром вати. За необхідності вводять серцеві й
знеболювальні засоби. Однак у разі тупих закритих пошкоджень живота, коли є
найменша підозра на перитоніт, введення знеболювальних препаратів у більшості
випадків протипоказано (знеболювання може призвести до діагностичної помилки і
наступної смерті від перитоніту без хірургічної допомоги). Усі постраждалі з
важкими травмами живота потребують якнайшвидшої евакуації на ношах в положенні
лежачи на спині в лікувальний заклад, у якому мають бути оперовані на органах
черевної порожнини.
Перед
евакуацією постраждалих слід зігрівати грілками і загорнути у ковдру, їм
забороняють приймати їжу і пити.
ПОРЯДОК надання домедичної
допомоги постраждалим при підозрі на пошкодження живота
1.
Цей Порядок визначає механізм надання домедичної допомоги постраждалим при
підозрі на пошкодження живота не медичними працівниками.
2.
У цьому Порядку терміни вживаються у такому значенні:
закрита
травма живота – травма, при якій шкіра, підшкірна клітковина та апоневроз
залишаються непошкодженими, а на шкірі живота та прикордонних ділянках
спостерігаються підшкірні крововиливи;
проникаюча
травма живота – травма, при якій канал рани проникає у черевну порожнину.
3.
Ознаки проникаючої травми живота: наявність рани; біль в рані та в черевній
порожнині; нудота; блювота; слабкість; відчуття тиску, “розпирання” в животі;
наявність сторонніх предметів у рані (ніж, арматура тощо); наявність в рані
кишківника чи сальника (евентерація).
4.
Ознаки закритої травми живота з можливою внутрішньою кровотечею: посиніння
шкіри (утворення синця) на місці травми; відчуття хвилювання або неспокою;
часте дихання; бліда, холодна або волога на дотик шкіра; нудота; блювота;
відчуття спраги; втрата свідомості.
5.
Послідовність дій при наданні домедичної допомоги постраждалим при підозрі на
пошкодження живота не медичними працівниками:
1)
переконатися у відсутності небезпеки;
2)
провести огляд постраждалого, визначити наявність свідомості, дихання;
3)
викликати бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги;
4)
якщо у постраждалого відсутнє дихання, розпочати проведення серцево-легеневої
реанімації;
5)
при закритій травмі живота:
а)
надати постраждалому зручне положення;
б)
за наявності ознак шоку надати постраждалому протишокове положення;
в)
вкрити постраждалого термопокривалом/ковдрою;
г)
забезпечити постійний нагляд за постраждалим до прибуття бригади екстреної
(швидкої) медичної допомоги;
ґ)
при погіршенні стану постраждалого до прибуття бригади екстреної (швидкої)
медичної допомоги зателефонувати до диспетчера екстреної медичної допомоги;
6)
при проникаючій травмі живота:
а)
надати постраждалому зручне положення;
б)
за наявності ознак шоку надати постраждалому протишокове положення;
в)
накласти чисту, стерильну пов’язку на рану та зафіксувати її за допомогою
лейкопластиру;
г)
не вправляти внутрішні органи в черевну порожнину;
ґ)
не виймати з рани сторонні предмети;
д)
вкрити постраждалого термопокривалом/ковдрою;
е)
забезпечити постійний нагляд за постраждалим до приїзду бригади екстреної
(швидкої) медичної допомоги;
7)
при погіршенні стану постраждалого до приїзду бригади екстреної (швидкої)
медичної допомоги повторно зателефонувати диспетчеру екстреної медичної
допомоги.
Лікар ДНЗ
ЗВПУМС Каткевич Г.В.
https://modastil.com.ua/wp-content/uploads/2023/01/10593-scaled.jpg17002560Бабаєва Наталіяhttps://modastil.com.ua/wp-content/uploads/2025/05/logo-sait.pngБабаєва Наталія2023-01-21 10:23:282023-01-21 10:23:30Травми живота
I.
Цей Порядок регулює механізм надання
допомоги постраждалим при дорожньо-транспортних пригодах особами та
працівниками без медичної освіти. 2. Терміни «перша допомога» вживається у
такому значенні – це проведення особами та працівниками без медичної освіти
невідкладних заходів на місці події до прибуття працівників екстреної медичної
допомоги, що спрямовані на врятування й збереження життя людини у невідкладному
стані та мінімізацію наслідків впливу такого стану на її здоров’я, і володіють
професійно окремими практичними навичками з рятування та збереження життя
людини, яка перебуває у невідкладному стані. Інші терміни вживаються у
значеннях, наведених в Основах законодавства України про охорону здоров’я,
Законі України «Про екстрену медичну допомогу» та інших нормативно-правових
актах у сфері охорони здоров’я.
II. Послідовність надання допомоги постраждалим
внаслідок дорожньо-транспортних пригод:
1. Огляд місця події:
1)
оглянути місце події та впевнитись у тому, що надання допомоги буде безпечним,
забезпечити власну безпеку та безпеку людей навколо. Для цього слід
припаркувати власний транспортний засіб на безпечній відстані від місця події
так, щоб він не заважав під’їзду до місця події екстреним службам, при цьому
необхідно увімкнути аварійні вогні, зачинити двері транспортного засобу та
впевнитись, що немає загроз власному життю. Якщо власний автомобіль знаходиться
на проїжджій частині, необхідно з боку руху виставити трикутний знак аварійної
зупинки на відстані не менше 20 м у населеному пункті та не менше 40 м поза
населеним пунктом. Вдягнути світловідбивний жилет (за наявності) та гумові
рукавички, за потреби взяти з собою власну автомобільну аптечку та вогнегасник;
2)
оглянути місце події на наявність небезпечних речовин: рідин, газів,
паливно-мастильних речовин. Звернути увагу чи є ознаки задимлення транспортного
засобу, чи стійкий він на дорозі (чи є ризик скочування на похилій площині), чи
є інші небезпечні чинники. За їх наявності або підозри на їх наявність до місця
події не слід підходити. Слід перевірити, чи працює двигун транспортного
засобу, який потрапив у дорожньо-транспортну пригоду. Переконатись, що ніщо не
загрожує життю інших учасників події чи свідків;
3)
визначити точне розташування місця події. Це дасть можливість надати точну
інформацію під час виклику екстрених служб;
4)
визначити кількість постраждалих. Якщо постраждалих більше, ніж тих, хто може
надавати допомогу, необхідно провести сортування постраждалих і визначити тих,
кому допомога має бути надана в першу чергу. Це, насамперед, люди, які дихають,
але є непритомними (не менше 2-х дихальних рухів за 10 сек.), люди з масивною
кровотечею;
5)
якщо є постраждалі, незалежно від їх кількості і стану, необхідно відразу
викликати бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги, Національну поліцію
України, пожежно-рятувальну службу.
Варто
зателефонувати хоча б на одну із служб і дати відповіді на всі запитання
диспетчера. З цього моменту будуть задіяні всі необхідні служби.
2. Доступ до
постраждалого:
1) необхідно наблизитись до постраждалого так,
щоб уникнути загроз для власного життя чи життя самого/самих постраждалих. При
цьому за можливості необхідно обрати такий напрямок руху, щоб постраждалому не
довелось повертати голову у бік, з якого наближається той, хто надає допомогу.
Для цього необхідно підійти так, щоб бути в полі зору постраждалого, чітко та
голосно звертаючись до нього: після того, як отримано доступ до постраждалого і
відчинено двері біля водія, необхідно вимкнути двигун його транспортного
засобу; забезпечити стабілізацію автомобіля, запобігши можливості його
випадкового руху. Для цього слід застосувати ручні гальма або підкласти блоки
під колеса;
2) оцінити стан свідомості
постраждалого, звернувшись до нього. Якщо немає реакції – трактувати його стан
як непритомний і викликати на підмогу когось зі свідків події;
3) виконати стабілізацію шийного
відділу хребта, зафіксувавши голову постраждалого руками до підголовника сидіння.
Цю маніпуляцію оптимально виконувати удвох, коли одна особа зафіксовану голову
з частиною шиї і грудного відділу хребта приводить до підголовника сидіння, а
інша особа, розташувавшись на задньому
сидінні, фіксує голову руками до підголовника. За цих умова виникає доступ до
ключа запалення та ручного гальма.
3. Надання першої
допомоги:
1)
надання першої допомоги виконується за алгоритмом С – зупинка критичної
кровотечі, А – забезпечення прохідності дихальних шляхів, В – перевірка
наявності і частоти дихання, С – перевірка наявності та оцінка пульсу;
2)
необхідно знайти масивні кровотечі та зупинити їх. При кровотечі з кінцівок
використовувати засіб для зупинки кровотечі механічний по типу «САТ» або
зробити імпровізований джгут із косинки тканинної перев’язувальної чи з іншого
підручного засобу. При вузловій кровотечі (з пахвинної, пахвової ділянки чи
шиї) затампонувати рану, використавши будь-який перев’язувальний матеріал.
Ознаками масивної кровотечі є: наявність пульсуючого струменя крові, велика пляма
крові біля постраждалого, що розтікається, значне просякання кров’ю одягу. Для
невеликих поранень достатньо накласти тісну пов’язку, використавши бинт, в тому
числі еластичний;
3)
перевірити прохідність дихальних шляхів. В разі якщо постраждалий притомний і
розмовляє, цей крок можна оминути. Якщо постраждалий непритомний, необхідно
перевірити і за потреби очистити дихальні шляхи, відкривши його рот. Необхідно
пам’ятати про необхідність стабілізації шийного відділу хребта. Під час
відкриття рота або інших дій голова постраждалого не повинна рухатись;
4)
перевірити наявність дихання, вислуховуючи його власним вухом біля вуст
постраждалого протягом 10 сек. (у нормі за цей період повинно бути 2-4
дихальних рухи). При відсутності дихання (0 або 1 дихальний рух за 10 сек.)
постраждалого слід екстрено евакуювати з транспортного засобу і розпочати
серцево-легеневу реанімацію;
5)
перевірити наявність і частоту периферичного пульсу (на променевій артерії)
протягом 10 сек. Нормальна частота пульсу від 60 до 100 ударів за хвилину.
Після перевірки пульсу необхідно ретельно оглянути постраждалого у салоні
транспортного засобу та знайти всі рани, які можуть загрожувати життю, а саме:
травми обличчя: можуть заблокувати прохідність дихальних шляхів; травми грудної
клітки: можуть впливати на дихання постраждалого; будь-які інші кровотечі, у
тому числі незначні. Накласти пов’язки на всі рани;
6)
повторно оцінити стан свідомості постраждалого;
7)
захистити постраждалого від дії факторів навколишнього середовища, передусім
від переохолодження (для цього його слід накрити термоковдрою на поліетиленовій
основі або іншою ковдрою чи одягом).
3. Евакуація
постраждалого:
1) якщо відсутні загрози для життя,
евакуацію постраждалого з транспортного засобу або місця події мають
здійснювати виключно працівники екстрених служб. До їх прибуття надання
допомоги постраждалому здійснюють в салоні транспортного засобу;
2) в разі, якщо є загрози для життя
постраждалого (задимлення або загоряння автомобіля, підтікання
паливно-мастильних матеріалів, поява додаткових невідворотних небезпек)
необхідно здійснити екстрену евакуацію постраждалого/постраждалих. При цьому
необхідно пам’ятати про: першочергове забезпечення власної безпеки;
3) постійну стабілізацію голови і шиї
постраждалого в повздовжньому положенні. Під час евакуації положення хребта не
повинно змінюватись;
4) постійне забезпечення прохідності
дихальних шляхів постраждалого.
4.
Серцево-легенева реанімація дорослого:
1) виконувати за відсутності в
постраждалого дихання та після екстреного виймання з транспортного засобу:
розташувати постраждалого на горизонтальній поверхні. Якщо поверхня похила – то
головою донизу; розташувати долоні на середній частині грудної клітки;
виконувати 30 натискань на грудну клітку. При цьому частота натискань має бути
в межах 100-120 за хвилину, глибина – 5-6 см; після цього зробити два вдихи
постраждалому не довше як протягом 5 сек., використавши захисну плівку-клапан з
аптечки; регулярно без пауз проводити цикли натискання (30 разів) і вдихань (2
рази); після кожного 5-го циклу (через 2 хв.) попросити, щоб Вас хто-небудь
замінив;
2)
продовжувати проведення серцево-легеневу реанімацію до приїзду бригади
екстреної (швидкої) медичної допомоги або до появи дихання.
5. Допомога при опіках
1) необхідно зупинити процес горіння
шляхом припинення доступу повітря, при цьому зберігаючи власну безпеку та
безпеку людей навколо;
2) охолодити обпечену ділянку,
використавши для цього воду або зволожену тканину. Оптимально охолоджувати
ділянку протягом 20 хвилин;
3) зняти з обпеченої ділянки тіла
одяг та з пальців – ювелірні прикраси. Проте якщо вони не піддаються – не
чіпати їх;
4) накласти на обпечену ділянку тіла
серветку стерильну марлеву;
5) зігріти постраждалого,
використавши термоковдру на поліетиленовій основі, іншу ковдру або одяг;
6) викликати екстрену (швидку)
медичну допомогу.
Виклик допомоги за такими
телефонами:
112
– загальний номер екстреної допомоги. В деяких регіонах він може не працювати;
103
– екстрена (швидка) медична допомога;
102
– Національна поліція України;
101 – пожежно-рятувальна служба.
Лікар ДНЗ ЗВПУМС Каткевич Г.В.
https://modastil.com.ua/wp-content/uploads/2023/01/М8.jpg520850Бабаєва Наталіяhttps://modastil.com.ua/wp-content/uploads/2025/05/logo-sait.pngБабаєва Наталія2023-01-21 10:14:072023-01-21 10:14:09Порядок надання допомоги постраждалим внаслідок дорожньотранспортних пригод
Кожен людина зобов’язана володіти основами надання
першої медичної допомоги як самому собі, так і іншим постраждалим, а також мати
аптечку першої допомоги. Це потрібно, як кажуть, не для галочки, а для того,
щоб бути корисними своїми знаннями та навичками в екстремальній ситуації, що
можуть врятувати життя людині.
Які типові риси нещасних випадків
на транспорті?
Раптовість, несподіванка.
«Людський фактор» – неможливість контролювати свою реакцію і дії інших
учасників нещасного випадку внаслідок стресу і раптовості.
Множинні механічні травми, отримані при ДТП.
Можлива небезпека для життя при ДТП.
Що кажуть Правила дорожнього руху
з приводу надання медичної допомоги при ДТП?
2.10. У разі причетності до дорожньо-транспортної пригоди водій зобов’язаний:
а) негайно зупинити транспортний
засіб і залишатися на місці пригоди;
б) увімкнути аварійну сигналізацію
і встановити знак аварійної зупинки відповідно до вимог пункту 9.10 цих Правил;
в) не переміщати транспортний
засіб і предмети, що мають причетність до пригоди;
г) вжити можливих заходів для
надання першої медичної допомоги потерпілим, викликати карету швидкої медичної
допомоги, а якщо це неможливо, звернутися за допомогою до присутніх і
відправити потерпілих до лікувального закладу;
ґ) у разі неможливості виконати
дії, перелічені в підпункті «г» пункту 2.10 цих Правил,
відвезти потерпілого до найближчого лікувального закладу своїм транспортним
засобом, попередньо зафіксувавши розташування слідів пригоди, а також положення
транспортного засобу після його зупинки; у лікувальному закладі повідомити своє
прізвище та номерний знак транспортного засобу (з пред’явленням посвідчення
водія або іншого документа, який посвідчує особу, реєстраційного документа на
транспортний засіб) і повернутися на місце пригоди;
д) повідомити про
дорожньо-транспортну пригоду орган чи підрозділ міліції, записати прізвища та
адреси очевидців, чекати прибуття працівників міліції;
е) вжити всіх можливих заходів для
збереження слідів пригоди, огородження їх та організувати об’їзд місця пригоди;
є) до проведення медичного огляду
не вживати без призначення медичного працівника алкоголю, наркотиків, а також
лікарських препаратів, виготовлених на їх основі (крім тих, які входять до
офіційно затвердженого складу аптечки).
Своєчасна і ефективна медична долікарська допомога на
місці події є найважливішим чинником збереження життя постраждалих та
прискорення одужання в посттравматичному періоді.
Чи існує алгоритм дій надання
першої допомоги при ДТП (при дорожньо-транспортній пригоді.
Надаючи першу допомогу, необхідно діяти за
правилами:
Негайно визначити характер і джерело травми.
Найбільш часті травми у разі ДТП ─ поєднання пошкоджень черепа, нижніх кінцівок
і грудної клітки.
Витягти потерпілого з автомобіля або винести з кювету,
оглянути його, звільнити від одягу, розстебнувши, розірвавши чи розрізавши
його.
При цьому треба володіти навичками вилучення постраждалого з автомобіля, щоб
невмілими діями не заподіяти шкоду.
Надати першу допомогу відповідно до виявлених
травмами.
Перенести постраждалого в безпечне місце, укрити від
холоду, спеки чи дощу.
Викликати лікаря («Швидку допомогу»).
Організувати транспортування потерпілого в лікувальну
установу (якщо в цьому є необхідність).
Врахуйте, що в ряді випадків будь-яка транспортування
потерпілого протипоказана (зупинка дихання та серцевої діяльності, сильна
кровотеча, множинні травми), так як може бути небезпечною для життя.
Визначення обсягу завдань для
рятувальника.
На першому місці стоять загрозливі для життя стани:
артеріальна кровотеча;
порушення дихання;
зупинка серцевої діяльності.
Все інше (опіки, біль в області серця і т.д.) – потім.
Рятувальник повинен за 5-10 секунд визначити, які з
трьох найважливіших станів є і діяти по порядку, починаючи з більш важливих і
закінчуючи менш важливими заходами.
Зупинка зовнішньої артеріальної кровотечі.
Тобто, якщо є «відкритий кран» – артерія, з якої
продовжується кровотеча, то його треба закрити, інакше всі інші заходи можуть
не врятувати життя потерпілого. Головне при досягненні цієї мети –
оперативність, тобто здатність знайти, дістати і накласти джгут за мінімальний
час. Адже це не тільки час до зупинки кровотечі (визначає обсяг крововтрати),
але і час до початку відновлення дихання і кровообігу, якщо в цьому є
необхідність. Порушення функцій мозку є оборотним при відновленні кровообігу
через 3-5 хвилин, тому часу на роздуми практично немає.
Відновлення дихання та серцевої діяльності.
Якщо потерпілий не приходить до тями, треба негайно
визначити наявність і частоту дихання, а також частоту пульсу на сонній
артерії.
Що робити, якщо потерпілий при
ДТП без свідомості, дихання і серцебиття:
Потрібно діяти швидко і чітко в наступній
послідовності:
звільнення дихальних шляхів;
штучне дихання методом «рот в рот»;
зовнішній масаж серця.
Відновлення свідомості.
Якщо потерпілий без свідомості, але дихає і пульс в
межах норми, треба постаратися привести його до тями, давши понюхати нашатирний
спирт.
Як оцінити стан у потерпілого,
щоб надати першу допомогу при ДТП?
Якщо потерпілий був у непритомному стані відразу після
травми, а потім прийшов до тями, то він сам або навколишні повинні повідомити
про це. За тривалістю втрати свідомості судять про тяжкість травми. Стан
оглушення визначають по мовному контакту з потерпілим.
Стан ясний – коли є повний мовний контакт і потерпілий дає осмислені
відповіді.
Легке оглушення – коли відповіді уповільнені і спостерігається дезорієнтованість
і сплутаність відповіді.
Оглушення виражене – коли потерпілий дає односкладові та неадекватні
відповіді: «так», «ні».
Як потрібно витягувати
постраждалого з автомобіля, щоб надати першу допомогу при ДТП?
Пам’ятаючи про те, що у потерпілого нерідко буває
пошкоджена грудна клітка, переносити його треба вкрай обережно, здійснюючи тягу
за пахові області. При цьому постарайтеся не стискати грудну клітку. Слідкуйте
за тим, щоб не заподіяти потерпілому болю і щоб Ваші дії не погіршили його
стан.
Як транспортувати потерпілого в
залежності від виду травми і тяжкості стану?
Основною вимогою до транспортування потерпілого в
лікувальну установу є забезпечення спокою і достатніх зручностей. При
транспортуванні необхідно враховувати стан здоров`я потерпілого. Якщо він
задовільний – можна перевозити на попутному транспорті. Не кожен попутний
транспорт, особливо вантажний, може бути використаний для цього, так як тряска
і поштовхи можуть заподіяти додаткову травму і погіршити загальний стан.
При черепно-мозковій травмі хворого транспортувати тільки автомобілем
«швидкої допомоги» і в лежачому положенні. Бажано навколо голови розмістити
валик з рушника, згорнутого у вигляді бублика. Потерпілому забороняється
самостійно пересуватися.
При травмі грудної клітки постраждалого транспортувати в напівсидячому
положенні.
При переломі ключиці – в сидячому положенні.
При закритій травмі живота – в положенні лежачи на спині з холодом на
животі.
При травмі обличчя і щелеп – в положенні лежачи з поверненою на бік
головою.
При травмі поперекового відділу хребта – в положенні лежачи на животі на
жорсткій основі.
При закритій черепно-мозковій травмі – в положенні лежачи на спині з
поверненою на бік головою. Це попередить западання язика (запалий язик перекриє
дихальні шляхи і викличе порушення дихання, аж до виникнення потреби в
реанімаційних заходах) і в разі блювоти не дозволить блювотним масам, а також
слині потрапити в дихальні шляхи, що також небезпечно для життя потерпілого.
При травмі таза потерпілого слід транспортувати в положенні «жаби».
Якщо потерпілий у стані шоку і непритомності, його транспортують лежачи в
положенні «складаного ножа» (ноги підняті, але не більше ніж на 15-20˚).
Лікар ДНЗ ЗВПУМС Каткевич Г.В.
https://modastil.com.ua/wp-content/uploads/2023/01/М7.jpg6811024Бабаєва Наталіяhttps://modastil.com.ua/wp-content/uploads/2025/05/logo-sait.pngБабаєва Наталія2023-01-21 10:10:002023-01-21 10:10:02Перша допомога при ДТП
При
обширних пораненнях, опіках, важких травмах і захворюваннях виникає багато
чинників, що негативно впливають на життєдіяльність усього організму. Це
передусім біль, крововтрата.
Шкідливі
речовини. Ці чинники спричиняють значні порушення функції головного мозку 1
залоз внутрішньої секреції, що керують діяльністю організму. Все це виявляється
дуже складною реакцією, що називається струмом. Потерпілий впадає в загальний
важкий стан, при якому настає різкий занепад сил. Дихання при цьому ледве
помітне, поверхневе, обличчя блідне 1 вкривається потом, пульс стає частим і
погано прощупується.
Потерпілий
байдужий до того, що його оточує І, незважаючи на велику травму, не стогне, не
скаржиться на біль і не просить допомоги, хоча свідомість його збережена. Такі
постраждалі вимагають допомоги в першу чергу.
Шок
– це стан між життям і смертю, і лише правильне невідкладне лікування може
врятувати життя хворого. Залежно від причини розрізняють: шок травматичний, опіковий,
анафілактичний, кардіогенний, септичний. При шоці перша допомога тим
ефективніше, чим раніше вона надана. Вона має бути спрямована на усунення
причини шоку, на зменшення болю. Можна дати будь-яке знеболююче, снодійне,
заспокійливе.
Боротьба
з шоком при незупиненій кровотечі неефективна, тому необхідно швидше зупинити
кровотечу. Транспортування має бути вкрай обережним, щоб не заподіяти нових
больових відчуттів і не посилити тяжкість шоку.
У
термінальних умовах стадії шоку може знову бути необхідним проведення прийомів
оживлення – масаж серця та штучне дихання.
У
холодну пору року потерпілого, що перебуває в стані шоку, слід зігріти, внести
в тепле приміщення, вкрити ковдрою, обкласти грілками, дати гарячого чаю,
ковток вина, валеріанових крапель 1 викликати “швидку допомогу”.
II. Перша допомога при пораненнях і кровотечах
Насильницьке
ушкодження тканин якого-небудь органу або організму загалом називають травмою.
Якщо при травмі порушується цілісність шкірних покривів або слизистих оболонок,
таке ушкодження називається раною. Залежно від того, чим нанесена рана,
розрізняють види ран: колоті, різані, забиті, рвані, вогнепальні, укушені. Рани
можуть бути поверхневими, коли ушкоджуються верхні шари шкіри, і більш
глибшими, коли ушкоджуються всі шари шкіри та глибші тканини. Особливо
небезпечні рани, що проникають в яку-небудь порожнину (черевну, грудну,
порожнину черепа).
Головною
ознакою рани є кровотеча. Вона може бути незначною або дуже великою,
небезпечною для життя людини. Інша небезпека, яку приховує в собі кожна рана,
це ускладнення, пов’язані із зараженням рани мікробами, які можуть спричиняти
нагноєння, а інколи, проникаючи через рану в кров, – загальне зараження крові.
Кровотеча
може бути зовнішньою, при якій кров виливається назовні, та внутрішньою, коли
кров унаслідок травми судин виливається у внутрішні порожнини організму.
Залежно від виду ушкоджених судин розрізняють артеріальну, венозну та капілярну
кровотечі.
Артеріальна
кровотеча виникає при глибоких рубаних або колотих ранах. При цьому
яскраво-червона кров виливається пульсуючим струменем (у такт зі скороченнями
серцевого м’яза), а іноді б’є фонтаном. При пораненні великих артерій (сонної,
підключичної, плечової, стегневоі. підколінної) виникає дуже сильна кровотеча:
кров під великим тиском виливається Із судин, і якщо кровотечу вчасно не
зупинити, потерпілий може загинути протягом кількох хвилин.
Венозна
кровотеча виникає при пораненні вен. Кров витікає повільно, рівним струменем,
має темно-вишневий колір.
Капілярна
кровотеча буває при великих саднах і поверхневих ранах у результаті різних
ушкоджень дрібних кровоносних судин (капілярів). Кров сочиться по всій поверхні
рани, тече повільно, по краплях. Капілярну кровотечу легко зупинити за
допомогою стерильної пов’язки, попередньо змастити шкіру навколо рани йодом або
за допомогою примочки (пов’язки) з 3-процентного розчину перекису водню.
Зовнішню кровотечу зупиняють різними способами. При несильній (венозній або
артеріальній кровотечі) на рану варто накласти тугу пов’язку і частину тіла, що
кровоточить, підняти. Тугу пов’язку накладають у такий спосіб: шкіру навколо
рани змащують йодом, на рану кладуть перев’язний матеріал (кілька шарів
стерильної марлі, бинта) і вату, а потім щільно прибинтовують. Якщо після
вжитих заходів кровотеча не зупиняється, то. не знімаючи накладеного
перев’язного матеріалу, поверх нього накладають ще кілька шарів марлі, грудку
вати і знову туго бинтують. При бинтуванні кінцівок витки бинта повинні йти
знизу нагору – від пальців до тулуба. Поранену кінцівку піднімають угору.
Для
швидкої зупинки сильної кровотечі можна обхопити пальцями судину, що
кровоточить, до підлягаючої кістки вище рани (по струму крові). На рис. 8.8
зазначені найбільш ефективні місця притиснення артерій. Кровотеча зупиняється
при пораненні: чола або скроні – притисненням скроневої артерії (крапка 7):
потилиці – притисненням потиличної артерії (крапка 2); голови або шиї –
притисненням сонних артерій до шийних хребців (крапки 3. 4); плечі (поблизу
плечового суглоба) 1 пахової западини – притисненням підключичної артерії до
кістки в підключичній ямці (крапка 5): передпліччя – притисненням пахвової
(крапка 6 або плечової артерії (крапка 7): посередині плеча з внутрішньої
сторони: кисті та пальців руки – притисненням променевої та ліктьової артерій у
нижній третині передпліччя в кисті (крапки 8 і 9): стегна – притисненням
стегнової артерії в паху (крапка 10): гомілки – притисненням стегнової артерії
в середині стегна (крапка 11) або підколінної артерії (крапка 12): стопи і
пальців ноги – притисненням тильної артерії стопи (крапка 13) або задньої
великостегнової (крапка 14). Кровотеча з кінцівки може бути зупинена згинанням
її в суглобі вище місця поранення, якщо немає перелому цієї кінцівки (рис.
8.9). Потерпілому варто швидко засукати рукав або засукати штани і вкласти в
ямку, що утвориться при згинанні суглоба, грудку вати, марлі або будь-якої
матерії і сильно, до відказу, зігнути суглоб. При цьому здавлюється в згині
артерія, що подає кров до рани. У такому положенні згин ноги або руки треба
зафіксувати косинкою, шарфом або ременем.
При
сильних кровотечах необхідно накласти джгут, в якості якого можна
використовувати яку-небудь пружну тканину, що розтягується, гумову, трубку,
підтяжки тощо. Їх накладають вище рани (ближче до тулуба) попередньо стиснувши
судини, що кровоточать, пальцями до підлягаючої кісті, поверх одягу або
якої-небудь м’якої прокладки (бинта, марлі або хустки, складених у Кілька шарів
і обгорнених навколо кінцівки) для зменшення болю і виключення можливого
защемлення шкіри.
За
відсутності під рукою медичного джгута або матеріалу, що розтягується, кінцівки
можна перетягнути крутнем, зробленим з матеріалу, що не розтягується: краватки,
пояса, скрученої хустки або рушника.
Рис. 8.9. Згинання кінцівок у суглобах для зупинки кровотечі в зоні: а – передпліччя; б – плеча; в – голені; г – стегна.
У
теплу пору року джгут або скрутень накладають не більше ніж на 2 години, а в
холодну – не більше ніж на 1 годину, тому що при більш тривалому терміні
накладення джгута є небезпека омертвления тканин знекровленої кінцівки. Тому
для контролю часу необхідно під джгут або скрутень підкласти записку з
указівкою точного часу IX накладення або прикріпити П поруч до одягу. Через
годину, якщо є необхідність залишити джгут (скрутень) довше, варто стиснути
судини пальцем вище місця кровотечі, зняти джгут на 10-15 хвилин, щоб кінцівка
одержала деякий приплив крові, а потім знову накласти його трохи вище або нижче
колишнього місця. Потерпілого з накладеним джгутом слід якнайшвидше доставити в
лікувальну установу.
При
внутрішній кровотечі, дуже небезпечній для життя, кров виливається у внутрішні
порожнини, і зупинити кровотечу практично неможливо.
Розпізнається
вона по зовнішньому вигляду потерпілого: обличчя бліде, на шкірі виступає
липкий піт. подих частий, поверховий, пульс прискорений слабкого наповнення.
Потерпілого треба укласти або надати йому напівсидяче положення, забезпечити
повний спокій, прикласти до місця кровотечі холод (міхур із льодом, холодною
водою) і терміново викликати лікаря. Якщо е підозра на ушкодження органів
черевної порожнини, потерпілому не можна давати пити.
При
кровотечі з носа потерпілого варто посадити, голову злегка нахилити вперед, щоб
кров не стікала в носоглотку, розстібнути йому воріт, покласти на перенісся
холодну примочку, ввести в ніс шматок вати або марлі, змоченої 3-процентним
розчином перекису водню, стиснути пальцями крила носа на 4-5 хв. При кровотечі
з рота (кривавій блювоті) потерпілого варто вкласти, повернувши голову набік.
При
наданні першої допомоги потерпілому слід вжити всі заходи для того, щоб
запобігти потраплянню мікробів у рану. Основа першої допомоги при пораненнях –
первинна обробка рани. У перший момент найбільшу небезпеку являє кровотеча. Тому
потрібно будь-яким можливим способом зупинити кровотечу: джгут, стискання
судини, тиснуча перев’язка.
Джгут
можна тримати не більше 1.5-2 годин. Типові міста передавлення артерій:
стегнової, пахвової, підключичної, сонної, плечової.
За
наявності дезинфікуючих засобів (йод, перекис водню, розчин фурациліну) рану
протирають 2-3 рази 1 накладають асептичну пов’язку-бинт, індивідуальний пакет,
косинку. Не слід торкатися руками тих шарів, які стикатимуться з раною. Рану не
можна промивати водою. Якщо є дрібні чужорідні тіла, що потрапили в тіло,
доцільно їх видалити. Рану не можна засипати порошками, накладати мазь, не
можна безпосередньо на рану накладати вату. Якщо є органи, що випали, їх не
можна вставляти всередину. При пошкодженні дрібних кровоносних судин накладення
пов’язки майже завжди виявляється достатнім і для зупинки кровотечі.
Артеріальна кровотеча, як правило, буває сильною. Вона небезпечна для життя,
оскільки потерпілий за короткий проміжок часу може втратити велику кількість
крові. Тому перш ніж накладати пов’язку, слід вжити негайні заходи до зупинки
кровотечі.
Кровотеча з носа інколи може бути дуже значною і тому
вимагає невідкладної допомоги. При носовій кровотечі кров потрапляє не лише
назовні, а й у глотку, і в порожнину рота. Потрібно посадити хворого, надати
положення, при якому менше можливості , потрапляння крові в носоглотку,
покласти на область носа в перенісся лід, загорнену грудку снігу, змочену в
холодній воді хустку. Якщо кровотеча не зупинилася, можна ввести ватні кульки,
змочені розчином перекису водню.
III. Перша допомога при ударах, переломах
Дуже частим видом травми є удар. Він виникає при падінні.
Порушення цілісності шкіри при цьому може й не бути, іноді на шкірі є
подряпина. На місці удару з’являється припухлість, синець (синяк), болючість.
Перша допомога полягає в застосуванні холоду і накладенні тугої пов’язки. На
забите місце кладуть гумовий міхур із льодом, снігом або холодною водою. Після
застосування холоду протягом 13-20 хвилин на місце удару слід накласти тугу
пов’язку.
Внаслідок сильного удару, падіння може статися перелом
кістки.
Переломом називається порушення цілісності кістки. При
цьому потерпілий в місці перелому відчуває різкий біль, що підсилюється при
спробі змінити положення, помітна деформація, викликана зсувом кісткових
уламків, припухлість. Переломи бувають відкриті та закриті; відкриті переломи
супроводжуються порушенням шкірного покриву. При переломах постраждалому
необхідно забезпечити іммобілізацію (створення спокою) зламаної кістки, що
зменшує біль і запобігає подальшому зсуву кісткових уламків і повторному
пораненню ними кровоносних судин і м’яких тканин. При відкритих переломах
спочатку зупиняють кровотечу, накладають стерильну пов’язку. Для іммобілізації
використовуються стандартні шини або виготовлені з підручного матеріалу
(фанери, дошок. ціпків). При закритому переломі не слід знімати з потерпілого
одяг, тому що шину потрібно накладати поверх неї. До місця перелому необхідно
прикладати холод (гумовий міхур з льодом, холодною водою, холодні примочки
тощо) для зменшення болю.
Вивих – це стійкий зсув кісток у суглобі, при якому
суглобні поверхні частково або цілком не стикаються. Різкий біль у момент
вивиху не зменшується і в наступний час. Найбільш характерним для вивиху є
неможливість рухів у суглобі, неприродне його положення, припухлість. При
вивиху слід також забезпечити повну нерухомість ушкодженої кінцівки за
допомогою шини 1 прикласти холод до місця травми. Не можна намагатися
самостійно вправля-ти вивих, зробити це може тільки лікар. Постраждалого
необхідно доставити в лікувальну установу, забезпечити під час транспортування
спокій ушкодженої кінцівки або іншої частини тіла.
При переломі або вивиху кістки кінцівки накладенням шини
забезпечують нерухомість принаймні двох суглобів – одного вище, іншого нижче
місця перелому, а при переломі великих кісток – навіть трьох. Центр шини
повинен бути в місці перелому. Шинна пов’язка не повинна здавлювати великі
судини, нерви та виступи кісток, для цього шину можна обгорнути м’якою тканиною
або обмотати бинтом. Фіксують шину бинтом, косинкою або поясним ременем. За
відсутності шини ушкоджену верхню кінцівку прибинтовують до тулуба, а ушкоджену
нижню кінцівку – до здорового тіла.
При переломі або вивиху плечової кістки шини варто
накладати на зігнуту в ліктьовому суглобі руку. При ушкодженні верхньої частини
кістки шина повинна охоплювати два суглоби – плечовий і ліктьовий, а при
переломах нижньої частини – і променевий зап’ясток (рис. 8.10). Шини необхідно
прибинтовувати до руки, руку підвісити на косинці або бинті до шиї.
При переломі або вивиху передпліччя шину (шириною з
долоню) варто накладати від ліктьового суглоба до кінчиків пальців, вклавши в
долоню постраждалого щільну грудку вати, бинта, наче потерпілий тримає її в
кулаку. За відсутності шин руку можна підвісити на косинці до шиї або на полу
піджака (рис. 8.11). Якщо рука (при вивиху) відстає від тулуба, між нею і
тулубом варто прокласти що-небудь м’яке (наприклад, згорток з одягу). При
переломі або вивиху кісток кисті та пальців рук кисть необхідно прибинтувати до
широкої (шириною з долоню) шини, що повинна починатися Із середини передпліччя,
а закінчуватися в кінці пальців. У долоню ушкодженої руки попередньо треба
вкласти грудку вати, бинта, щоб пальці були трохи зігнуті. Руку підвісити на
косинці або бинті до шиї. При переломах або вивихах кістки стегна потрібно
употужнити хвору ногу шиною з зовнішнього боку так, щоб один кінець шини
доходив до пахви, а Інший – досягав п’яти. Другу шину накладають на внутрішній бік
ушкодженої ноги від промежини до п’яти. Цим забезпечується повний спокій усієї
нижньої кінцівки. Шини варто накладати по можливості, не піднімаючи ногу, а
тримаючи П на місці. 1 прибинтовувати в кількох місцях (до тулуба, стегна,
гомілки), але не поруч 1 не в місці перелому. Проштовхувати бинт під поперек,
коліно І п’яту потрібно паличкою. При переломі або вивиху кістки гомілки
фіксуються гомілковий І гомілковостопний суглоби. При ушкодженнях ключиці в
пахвову западину з ушкодженого боку кладуть невелику грудку вати, а потім руку,
зігнуту в лікті під прямим кутом, прибиігговують до тулуба (рис. 8.12. а) або
підвішують руку на косинці чи бинті. При ушкодженні хребта відчувається різкий
біль, неможливо зігнути спину й повернутися. Перша допомога полягає в такому:
обережно, не піднімаючи потерпілого, підсунути під його спину широку дошку
(наприклад, двері, зняті з петель) або повернути потерпілого обличчям додолу і
суворо стежити, щоб при перекиданні його тулуб не прогинався (щоб уникнути
ушкодження спинного мозку). При переломі ребер відчувається біль при подиху,
кашлі та русі. При наданні допомоги необхідно туго забинтувати груди або
стягнути їх рушником під час видиху.
При переломі кісток таза відчувається біль при
обмацуванні таза, біль у паху, в зоні хребця, неможливо підняти випрямлену
ногу. У таких випадках рекомендується підсунути під спину потерпілого широку
дошку, покласти його в положення “жаба”, тобто зігнути його ноги в
колінах I розвести в сторони, а стопи покласти разом, під коліна підкласти
валик з одягу. Не можна повертати потерпілого на бік, саджати І ставити на ноги
(щоб уникнути ушкодження внутрішніх органів). При травмі голови (рис. 8.12. б)
можливий перелом черепа (ознаки: кровотеча з вух і рота, несвідомий стан) або
струс мозку (головний біль, нудота, блювота, втрата свідомості).
Рис. 8.11. Підвішування руки на косинці.
Перша допомога при цьому полягає в такому: потерпілого
варто покласти на спину, зафіксувавши голову з двох боків м’якими валиками з
одягу, накласти тугу пов’язку, за наявності рани – стерильну, покласти холод і
забезпечити повний спокій до прибуття лікаря.
У потерпілого, що перебуває в несвідомому стані, може
бути блювота. У цьому випадку варто повернути його голову набік. Може настати
також задуха внаслідок западання язика. У такій ситуації слід висунути нижню
щелепу постраждалого вперед і підтримувати П в такому стані, як при проведенні
штучного дихання. При забитих місцях з’являється припухлість, біль при дотику
до місця забитої частини тіла. Допомога полягає в прикладанні холоду для
зменшення болю і попередження крововиливу, накладенні тугої пов’язки. Забитому
місцю дають спокій. Не слід змащувати забите місце йодом, розтирати і накладати
зігрівальний компрес, тому що це лише підсилює біль. При розтягненні зв’язок
(травмі суглобів) відчувається різкий біль, з’являється припухлість і
обмежується рухливість суглобів. При наданні першої допомоги травмовану
кінцівку необхідно туго забинтувати і забезпечити їй спокій. До місця травми
варто прикласти холод. Ушкоджена нога має бути піднята, а рука – підвішена на
косинці до шиї.
При здавлюванні вагою варто звільнити потерпілого з-під
тягаря, потім туго забинтувати 1 підняти ушкоджену кінцівку, підклавши під неї
валик з одягу. Поверх бинта покласти холод для зменшення всмоктування токсичних
речовин, що утворюються при розпаді ушкоджених тканин. При переломі кінцівки варто
накласти шину. Якщо в потерпілого відсутні подих і пульс, необхідно відразу ж
розпочати штучне дихання 1 зовнішній масаж серця.
Розрізняють закриті переломи, коли кістка зламана, але
цілісність шкіри не порушена, 1 в0криті, коли в місці перелому порушується
цілісність шкіри та інших тканин І а рани інколи навіть стирчать відламки
кістки. Якщо кістка не лише переламалася, а й роздробилася на кілька осколків,
перелом називається оскільчастим. Як правило, потерпілий відчуває в місці
перелому сильний біль. При цьому інколи зразу ж впадає в очі неприродне
положення кінцівки або викривлення в тому місці, де зазвичай його немає. Перша
допомога при переломі полягає в тому, щоб забезпечити нерухомість місця
перелому, зменшити біль і запобігти подальшому зміщенню кісткових відламків.
Цього досягають накладенням на пошкоджену частину тіла шини. Проводять заходи,
спрямовані на боротьбу з розвитком шоку. Організовують доставку хворого до
лікувальної установи.
Іммобілізація переломів показана на рис. 8.13.
IV. Перша допомога при опіках та обмороженні
Опіки – ушкодження, викликані дією високої температури
(полум’я, гаряча пара, кип’яток) або їдких хімічних речовин (сірчана, соляна,
азотна кислоти, їдкі луги). Залежно від сили опіку розрізняють: опіки 1-го
ступеня, коли на обпаленому місці є лише почервоніння і болючість; опіки 2-го
ступеня, коли утворюються пухирі; опіки 3 і 4 ступенів, коли спостерігається
омертвіння шкіри та глибших тканин, аж до їх обвуглювання.
Опіки можуть бути небезпечними для життя, якщо займають
понад 1/3 всієї поверхні тіла. Коли на людині запалав одяг, слід негайно облити
Л водою або. якщо немає води, накинути на неї ковдру, піджак, пальто,
яку-небудь тканину. Надаючи першу допомогу потерпілому, передусім необхідно
звільнити від одягу обпалену частину тіла. Якщо потрібно зняти одяг, розрізають
частини одягу, які пристали до тіла, не здирають. Зривати і розрізати пухирі,
що утворилися, не можна. Змащувати поверхню жиром або якою-небудь маззю не
потрібно. При опіках 1-го ступеня на почервонілу шкіру добре покласти марлеву
серветку, змочену спиртом. При численних ушкодженнях, що займають значну
частину поверхні тіла, краще просто загорнути постраждалого в чисте
простирадло.
Опіки бувають термічні – викликані вогнем, парою,
гарячими предметами і речовинами, хімічні – викликані кислотами і лугами,
електричні – від впливу електричного струму або електричної дуги. По глибині
ураження всі опіки поділяються на чотири ступеня: перший – почервоніння, набряк
шкіри: другий – водяні міхури: третій – омертвіння поверхневих і глибоких шарів
шкіри; четвертий – обвуглювання шкіри, поразка м’язів, сухожиль і кісток.
При термічних і електричних опіках першого ступеня після
ліквідації впливу на тіло людини небезпечного фактора (вогню, гарячої поверхні,
гарячих рідин, газу або пари) уражені ділянки тіла слід поливати струменем
холодної води або обкласти снігом на 15-20 хв. це зменшує біль і запобігає
набряку тканин.
При невеликих за площею опіках першого і другого ступенів
на обпалену ділянку шкіри накладають стерильну пов’язку, що показано на рис.
8.14.
Щоб уникнути зараження при наданні допомоги потерпілому,
не можна торкатися руками обпалених ділянок або змащувати їх мазями (жирами,
оліями, вазеліном), присипати питною содою, крохмалем. Не можна також
проколювати міхури і видаляти сторонні частки, що пристали до обпаленого місця
(мастику, каніфоль, смолисті речовини), тому що, видаляючи їх, легко можна
зняти обпалену шкіру і тим самим створити сприятливі умови для зараження рани.
Не можна зривати одяг і взуття з обпаленого місця. їх
необхідно розрізати ножицями або ножем, а потім обережно зняти. Якщо обгорілі
шматки одягу прилипли до шкіри, то поверх накладають стерильну пов’язку і
направляють потерпілого в лікувальну установу.
При важких і великих опіках потерпілого загортають у
чисте простирадло або тканину, не роздягаючи, укривають якомога тепліше, дають
одну-дві пігулки анальгіну або амидопирину, теплий чай, створюють спокій до
прибуття лікаря. Обпалену людину закривають стерильною марлею.
Рис. 8.14. Перша допомога при описах.
При перших ознаках шоку (потерпілий різко блідне, подих
поверхневий, частий, пульс ледь прощупується) слід терміново дати випити 20
крапель настоянки валеріани.
При опіках очей варто робити холодні примочки з розчину
борної кислоти (1/2 чайної ложки кислоти на склянку води) і негайно направити
потерпілого до лікарні.
При опіку електричною дугою і поразці електричним струмом
постраждалого (незалежно від площі опіку) варто доставити в лікувальну
установу, тому що він має перебувати під постійним лікарським наглядом. При
таких опіках зупинка серця може настати через кілька годин або навіть доби з
моменту травми.
При хімічних опіках глибина ушкодження тканин значною
мірою залежить від тривалості впливу хімічної речовини. Важливо якомога швидше
зменшити концентрацію хімічної речовини і час П впливу. Для цього уражене місце
протягом 15-20 хвилин промивають великою кількістю проточної води. Якщо кислота
або луг потрапили на шкіру через одяг, то спочатку П змивають водою а одягу, а
потім, обережно розрізавши мокрий одяг, знімають її з потерпілого, після чого
промивають шкіру.
При потраплянні на тіло людини сірчаної кислоти або лугу
у вигляді твердої речовини П видаляють сухою ватою або шматочком чистої
тканини, а потім уражене місце ретельно промивають водою, накладають суху
стерильну пов’язку.
При хімічних опіках цілком змити хімічні речовини водою
не вдається. Тому після промивання уражене місце обробляють відповідними
нейтралізуючими розчинами у вигляді примочок (пов’язок). Подальша допомога при
хімічних опіках надається так само, як і при термічних.
При опіку шкіри кислотою роблять примочки (пов’язки)
розчином питної соди (чайна ложка соди на склянку води).
При потраплянні кислоти у вигляді рідини, пару або газів
в очі або порожнину рота необхідно промити їх великою кількістю води, а потім
розчином питної соди (1 /2 чайної ложки соди на склянку води).
При опіку шкіри лугом роблять примочки (пов’язки)
розчином борної кислоти (чайна ложка кислоти на склянку води) або слабким
розчином оцтової кислоти (столовим оцтом, наполовину розведеним водою).
При влученні бризок лугу або їх пару в очі та порожнину
рота слід промити уражені місця великою кількістю води, а потім розчином борної
кислоти (1/2 чайної ложки кислоти на склянку води).
При влученні в очі твердих шматочків хімічної речовини їх
видаляють вологим тампоном, тому що при промиванні вони можуть поранити слизову
оболонку ока, викликавши додаткову травму.
При влученні кислоти або лугу в стравохід необхідно
терміново викликати лікаря. До його приходу варто видалити слину і слиз з рота
потерпілого, положити його, тепло вкрити, а на живіт для ослаблення болю
покласти холод.
Якщо в потерпілого з’явилися ознаки задухи, слід робити
йому штучну вентиляцію легенів способом з рота в ніс. тому що слизова оболонка
рота обпалена.
Не можна нейтралізувати луг, що потрапив у стравохід, або
кислоту та промивати шлунок водою, викликаючи блювоту, тому що при зворотному
русі по стравоходу припікальна рідина ще раз травмує слизову оболонку і може
відбутися набряк гортані. Можна дати потерпілому випити не більше трьох склянок
води, розбавляючи в такий спосіб кислоту, що потрапила в стравохід, і зменшуючи
II припікальну дію. Гарний ефект дає прийом всередину молока або розбовтаних у
воді яєчних білків (12 шт. на літр холодної води).
Пошкодження тканин у результаті впливу низьких температур
називається обмороженням. При цьому відбувається пригнічення життєвих процесів
у тканинах, а не їх загибель. Обмороження І,ІІ, III ступенів показано на рис.
8.15. Чим нижче температура тканин, тим більше порушуються обмінні процеси, що
визначають життєдіяльність організму (при температурі 10°С припиняється
кровоток). Згасання обмінних процесів знижує потреби тканин, але не веде до їх
ушкодження. Загибель переохолоджених тканин настає при нерівномірному їх
зігріванні.
Основне в наданні допомоги – не допустити швидкого
зігрівання переохолоджених ділянок тіла, тому що на них згубно діють тепле
повітря і вода, дотик теплих предметів, навіть рук. До входу потерпілого в
опалювальне приміщення переохолоджені ділянки його тіла (частіше руки або ноги)
слід захистити від впливу тепла, наклавши на них теплоізольовані пов’язки
(наприклад, ватно-марлеві, вовняні). Пов’язка повинна закривати тільки місце з
вираженим зблідненням шкіри, не захоплюючи шкірні покриви, що не змінилися. У
зворотному випадку тепло від ділянок тіла з непорушеним кровообігом
поширюватиметься під пов’язкою на переохолоджені ділянки і викликати їх
зігрівання, що може призвести до загибелі поверхневих тканин.
Після накладення теплоізолюючої пов’язки необхідно
забезпечити нерухомість переохолоджених пальців рук і ніг, тому що їх судини
дуже тендітні й можливі крововиливи після відновлення кровотоку. Для цього
можна використовувати шини, а також будь-який підручний матеріал: шматки
щільного картону, фанери та дощечки. Для стопи варто застосовувати дві дощечки:
одна на довжину гомілки з переходом на стегно, інша – на довжину стопи, їх
потрібно міцно кріпити під кутом 90°.
На переохолоджених ділянках тіла пов’язку варто залишати
доти, доки не з’явиться почуття жару, не відновиться їх чутливість.
Для заповнення теплом організму й поліпшення кровообігу
потерпілому варто давати пити гарячий солодкий чай.
При загальному переохолодженні, супроводжуваному втратою
свідомості, на руки і ноги потерпілого до внесення його в тепле приміщення
накладають теплоізолюючі пов’язки. Якщо на потерпілому заклякле взуття, то не
слід його знімати, а треба закутати ноги пальто чи іншим підручним матеріалом.
Потерпілого доправляють у найближчу лікувальну установу, не знімаючи
теплоізолюючих пов’язок.
Ушкодження від дії низької температури називають
обмороженням. При обмороженні спочатку відчувається почуття холоду, що потім
змінюється онімінням, при якому зникають спочатку болі, а потім будь-яка
чутливість.
Перша допомога полягає в негайному зігріванні
потерпілого, а надто обмороженої частини тіла. Хворий з обмороженнями має бути
якнайшвидше перекладений в тепле місце. Передусім слід зігріти постраждалу
частину тіла, відновити в ній кровообіг. Це досягається масажем обмороженої
ділянки чистими руками, змоченими спиртом, іноді досить тривалий час.
Після ванни, розтирання пошкоджену ділянку треба
висушити, закрити стерильною пов’язкою і обкутати чимось теплим. Хворим дають
гарячу каву, чай, молоко.
V. Штучне дихання і масаж серця
При різного роду ушкодженнях у потерпілого інколи
спостерігається зупинка дихання. У цих випадках для порятунку роблять штучне
дихання.
При працюючому серці ефективне штучне дихання швидко
покращує стан хворого. Шкірні покриви набувають природного кольору, з’являється
пульс, починає виявлятися артеріальний тиск. Найкращий спосіб штучного дихання
– з рота в рот. Голову потерпілого закидають назад. Вказівним пальцем,
завернутим хусткою, очищають рот потерпілого від слизу і всього стороннього й,
утримуючи однією рукою його голову в закиненому положенні, іншою відтягують
нижню щелепу донизу, щоб рот потерпілого був відкритий. Зробивши глибокий вдих,
видихають у рот потерпілого повітря зі своїх легенів, стискаючи при цьому ніс
хворого. Грудна клітка потерпілого розширюється – відбувається вдих. Вдування
припиняється, грудна клітка спадає – видих. Перша допомога при зупинці серця
полягає в одночасному проведенні штучного дихання і зовнішнього масажу серця з
частотою 50-60 стискань ділянки серця за хвилину. Слід робити 5-6 натискань на
ділянку серця, в основному в період видиху.
Електрична травма виникає при безпосередньому контакті
різних частин тіла людини з неізольованими дротами або предметами, включеними в
електромережу, при наближенні до високовольтних установок на близьку відстань,
ударі блискавкою.
Дія блискавки на людину аналогічна дії струму високо!
напруги. На тілі після ураження блискавкою часто спостерігається так звана
фігура блискавки, червонуватий малюнок у вигляді гілки. Поразка супроводжується
втратою свідомості, паралічами та зупинкою подиху.
При наданні першої допомоги потерпілому від дії
електроструму потрібно в першу чергу виконати такі рекомендації. Якщо
потерпілий після одержання травми продовжує стикатися зі струмоведучими
частинами, то його необхідно негайно звільнити від дії електричного струму. Для
цього шляхом повороту рубильника або вимикача варто відключити ту частину
установки (приладу), що торкається постраждалого, або відокремити потерпілого
від струмоведучих частин землі. При цьому якщо потерпілий знаходяться на
висоті, слід попередити або забезпечити його можливе падіння при відключенні
установки. При від’єднанні потерпілого від струмоведучих частин і землі
використовують сухий одяг, канати, дошки або які-небудь інші сухі предмети, що
не проводять електричний струм. Можна використовувати й одяг потерпілого за
умови, що він сухий і відстає від тіла. Металевими або мокрими предметами
користуватися не можна. Не слід також торкатися взуття потерпілого, що може
виявитися мокрим і бути гарним провідником електричного струму. При дотику до
тіла потерпілого руками треба надягти діелектричні рукавички, калоші чи
накинути на нього плащ або суху матерію. Рекомендується діяти по можливості
тільки однією рукою. Застосування тих чи інших заходів першої допомоги залежить
від стану постраждалого після звільнення його від дії струму. Для визначення
цього стану виконують таке: укладають постраждалого обличчям уверх на тверду
поверхню; перевіряють наявність у нього подиху та пульсу: з’ясовують стан зіниць
(вузькі або широкі) – широка зіниця свідчить про різке погіршення
кровопостачання мозку. В усіх випадках поразки електричним струмом виклик
лікаря є обов’язковим, незалежно від стану потерпілого. Навіть якщо потерпілий
у свідомості й не висловлює скарг про стан здоров’я, слід пам’ятати, що дія
струму на організм може проявитися не відразу, а через деякий час. тому його
необхідно терміново доставити в лікувальну установу.
Якщо потерпілий опритомнів, але до цього був у
непритомності або тривалий час перебував під дією струму, його варто покласти
на підстилку та до прибуття лікаря забезпечити йому повний спокій, спостерігати
за пульсом і подихом. Навіть при гарному самопочутті потерпілому не можна
рухатися. Якщо потерпілий перебуває в несвідомому стані, зі збереженим стійким
подихом 1 пульсом, його вкладають на підстилку обличчям вгору, розстібають на
ньому одяг, створюють умови для припливу свіжого повітря, підносять до носа
вату, змочену в нашатирному спирті, оббризкують лице холодною водою і
забезпечують повний спокій до прибуття лікаря. Якщо потерпілий дихає рідко,
уривками або його подих поступово погіршується, але продовжується нормальна
робота серця, то слід робити штучну вентиляцію легень. Якщо відсутні ознаки
життя (подих, серцебиття, пульс), реакція на больові подразники, а зіниці очей
розширені й не реагують на світло то вважається, що потерпілий перебуває у
стані клінічної смерті, тому негайно приступають до штучної вентиляції легенів
1 зовнішнього (непрямого) масажу серця.
Клінічна смерть – перехідний стан від життя до смерті, що
триває в звичайних умовах 5-6 хв. Якщо не вжити заходів по оживленню організму,
то клінічна смерть переходить у біологічну, при якій розвиваються необоротні
порушення обміну речовин. Застосування методів оживлення при цьому
безрезультатні. Тому при зупинці подиху та серцевої діяльності реанімаційні
заходи необхідно починати в перші 3-4 хвилини, щоб штучно підтримувати
життєдіяльність клітин кори головного мозку, наситити кров киснем. Повне
припинення подиху можна констатувати, якщо відсутнє запотівання на піднесеному
до рота потерпілого невеликому дзеркальці, шматку скла або полірованій
металевій пластинці. Для того щоб встановити, чи працює серце, потрібно
перевірити пульсацію сонних артерій, поклавши кінчики пальців на шию в ділянці
горла, або слухати серцебиття, приклавши до грудної клітки вухо в місці лівого
соска.
Перш ніж приступити до штучної вентиляції легенів,
необхідно розстібнути воріт, розв’язати краватку або шарф, розстібнути пояс
потерпілому: якщо порожнина рота заповнена сторонніми тілами, кров’ю, слизом,
вибитими зубами, очистити її пальцем, обгорнутим бинтом або носовою хустинкою,
повернути голову потерпілого набік; якщо рот постраждалого міцно стиснутий,
розкрити його, для цього чотири пальці обох рук поставити позаду кутів нижньої
щелепи і, упираючись великими пальцями в П край, висунути щелепу таким чином,
щоб нижні зуби стояли перед верхніми (рис. 8.16).
Найбільш ефективним способом штучної вентиляції легень є
спосіб рот у рот. Він полягає в тому, що той. хто допомагає, робить видих, зі
своїх легень у легені потерпілого через спеціальне пристосування або
безпосередньо в рот чи ніс потерпілого. Пристосування для штучної вентиляції
легенів (рис. 8.17) складається з двох відрізків гумової або гнучкої пластмасової
трубки діаметром 8-12 мм і довжиною 100 або 60 мм, натягнутих на металеву або
тверду пластмасову трубку довжиною 40 мм, і овального фланця, вирізаного зі
цупкої гуми. Фланець натягується на стик відрізків трубок, щільно затискуючи
місця їх з’єднання. Для проведення штучної вентиляції легень потерпілого варто
покласти на спину, розкрити йому рот і після видалення з рота слизу хустинкою
або кінцем сорочки вкласти в нього трубку: дорослому – довгим кінцем, а
підліткові (дитині) – коротким. При цьому необхідно стежити, щоб язик
потерпілого не закривав дихальні шляхи, а вставлена в рот трубка потрапила в
дихальне горло, а не в стравохід. Для запобігання западання язика нижня щелепа
потерпілого повинна бути злегка висунута вперед.
Для розкриття дихального горла (гортані) варто закинути
голову постраждалого назад, поклавши під потилицю одну руку, а іншою рукою
надавити на чоло постраждалого так, щоб підборіддя виявилося на одній лінії з
шиєю (рис. 8.18). При такому положенні голови просвіт глотки 1 верхні дихальні
шляхи значно розширюється, чим забезпечується їх повна прохідність. Для того
щоб виправити трубку в роті і направити П в дихальне горло, варто також злегка
посунути вгору і вниз нижню щелепу потерпілого. Штучна вентиляція легенів
проводиться в такий спосіб. Ставши на коліна над головою постраждалого, щільно
притулити до його губ фланець, а великими пальцями обох рук затиснути
потерпілому ніс; відразу після цього зробити в трубку кілька сильних видихів і
продовжувати їх зі швидкістю близько 16-20 видихів за 1 хв (один видих через
3-4 с) до відновлення дихання потерпілого або до прибуття лікаря. Для виходу
повітря з легень постраждалого після кожного вдиху треба звільняти рот і ніс,
не виймаючи при цьому з рота трубки пристосування. Для забезпечення більш глибокого
видиху можна легким натиском на грудну клітку допомогти виходу повітря з
легенів потерпілого. При штучній вентиляції слід стежити за тим, щоб повітря,
що вдихується, потрапляло у легені, а не в живіт потерпілого. Якщо повітря, що
вдихується, потрапило у живіт, що може бути виявлено по відсутності розширення
грудної клітки 1 здуттю живота, необхідно швидко натиснути на верхню частину
живота під діафрагмою, випустити повітря і правильно встановити дихальну
трубку.
За відсутності на місці події повітроводу варто вдихувати
повітря через рот постраждалого. Для цього потрібно швидко відкрити рот
потерпілого, видалити з нього слиз, закинувши голову, і відтягнути нижню
щелепу. Після цього глибокий вдих робить той, хто допомагає, і з силою видихає
в рот потерпілому, закривши при цьому його ніс. Видихання повітря в рот або ніс
можна робити через марлю, серветку чи носову хустинку, стежачи за тим, щоб при
кожному видиханні відбувалося достатнє розширення грудної клітки потерпілого.
Дітям видихують повітря через рот і ніс одночасно, але обсяг повітря має бути
невеликим, щоб не зашкодити легені. Темп видиху – 8-24 видихи за хвилину. При
штучній вентиляції легенів не можна допускати охолодження постраждалого. тобто
не залишати його на сирій землі або на холодній підлозі: під потерпілого варто
підстелити Що-небудь тепле, а зверху вкрити його. Коли подих потерпілого
відновиться, штучну вентиляцію варто продовжувати так, щоб видих повітря
збігався з власним вдихом потерпілого. Штучну вентиляцію легень слід проводити
до повного приведення потерпілого у свідомість або до появи безперечних ознак
біологічної смерті (трупних плям, задубіння).
За відсутності пульсу в постраждалого необхідно одночасно
зі штучною вентиляцією легенів проводити зовнішній (непрямий) масаж серця, що
полягає в ритмічному здавлюванні серця між грудиною і хребтом (рис. 8.19. а).
При проведенні зовнішнього масажу серця потерпілого кладуть на спину на тверду
основу (підлогу, землю). На Матраці або на м’якій поверхні масаж робити не
можна. Варто стати збоку від потерпілого і долонями, накладеними одна на одну,
надавлювати на грудину з такою силою, щоб прогнути її в напрямку до хребта на
4-5 см. (60-70 натискань на хвилину). Руки повинні знаходитися на нижній
третині грудини, тобто на два пальці вище мечоподібного відростка (рис. 8.19,
б).
Рис. 8.17. Зовнішній (непрямий масаж) серця: а – механізм дії масажу; б – правильне положення рук.
Масаж серця дітям роблять лише однією рукою, а дітям
грудного віку – кінчиками двох пальців (100-120 натискань за хвилину). Крапка
дотику пальців у дітей до 1 року – нижній кінець грудини. При проведенні масажу
дорослим слід не тільки застосовувати силу рук. а й надавлювати всім корпусом.
Такий масаж вимагає значної фізичної напруги і дуже стомлює. Якщо надання
допомоги робить одна людина, то через кожні 15 здавлювань грудини з інтервалом
у 1 секунду вона повинна, припинивши масаж, зробити два сильних видихи за методом
рот у рот, рот у ніс. За участі в цьому двох чоловік варто робити одне
“роздування”.
Ефективність масажу серця оцінюють за такими ознаками:
поява пульсу на сонних, стегнових 1 променевих артеріях; підвищення
артеріального тиску до 60-80 мм рт. ст.; звуження зіниць і поява реакції їх на
світло; зникнення синюшного кольору і блідості; наступне відновлення
самостійного подиху. Після цього масаж і штучне дихання продовжують ще протягом
5-10 хв.
Штучну вентиляцію легенів і зовнішній масаж серця не
можна переривати навіть на короткий час до приїзду швидкої допомоги. Варто
пам’ятати, що грубе проведення зовнішнього масажу серця може призвести до
важких ускладнень – перелому ребер з ушкодженням легенів 1 серця. При сильному
тиску на мечоподібний відросток грудини може відбутися розрив шлунка і печінки.
Особливо обережно варто проводити масаж дітям 1 людям похилого віку. Неодмінно
слід позначити час від моменту настання клінічної смерті до початку
реанімаційних заходів, а також їх тривалість. Першу допомогу при ураженні
блискавкою роблять аналогічно. Вибір заходів долікарської допомоги роблять з
урахуванням стану потерпілого.
VI. Отруєння чадним газом, сонячний удар, укуси отруйних змій
Отруєння чадним
газом можливе на виробництві, в гаражах при поганій вентиляції, а також у
домашніх умовах. Захист від потрапляння чадного газу від автомобіля показано на
рис. 8.20. Ранніми симптомами отруєння є головний біль, тяжкість у голові,
нудота, запаморочення, шум у вухах, серцебиття. Дещо пізніше з’являються
м’язова слабкість, блювота. При подальшому вдиханні чадного газу дихання стає
поверхневим, виникають судоми і настає смерть. Перша допомога полягає в
негайному видаленні отруєного з даного приміщення. При слабкому поверхневому
диханні або його зупинці необхідно розпочати штучне дихання. Сприяє ліквідації
наслідків отруєння розтирання тіла, грілки до ніг, короткочасне вдихання пари
нашатирного спирту. Хворі з сильним отруєнням підлягають госпіталізації, оскільки
можливий розвиток ускладнень Із боку легенів і нервової системи.
Безпосередня
дія на голову прямих сонячних променів у спекотливі дні може спричинити важке
ушкодження головного мозку, так званий сонячний удар.
Повне
припинення надходження кисню в легені називається асфіксією. У результаті
припинення газообміну в легенях і клітинах головного мозку перестає надходити
кисень, розвивається кисневе голодування і людина непритомніє. У глотку,
стравохід 1 дихальні шляхи під час їжі можуть потрапити рибні або м’ясні
кістки, а також шпильки, кнопки, дрібні цвяхи й інші предмети, що беруть у рот
під час роботи. При цьому можуть виникнути біль, затруднения подиху, напад
кашлю і навіть задуха. Спроби викликати проходження стороннього тіла по
стравоходу до шлунку Шматком хліба (каші, картоплі) у більшості випадків успіху
не мають, тому слід у будь-якому випадку обов’язково звернутися до медичної
установи.
Перша допомога при задухах
має бути спрямована на ліквідацію причин, внаслідок яких здавлюються
повітреносні шляхи, видалення сторонніх тіл із порожнини рота 1 горла. Після їх
усунення приступають до штучного дихання.
Отруєння
чадним газом можливе в непровітрених свіжопофарбованих приміщеннях, гаражах при
недостатній вентиляції, при неповному згорянні газового, рідкого або твердого
палива. Ранніми симптомами отруєння є головний біль, тяжкість у голові, нудота,
запаморочення, шум у вухах, серцебиття. Трохи пізніше з’являються м’язова
слабість, блювота. При подальшому перебуванні в отруєній атмосфері слабість
наростає, виникають сонливість, затьмарення свідомості, задишка. У цей Період у
потерпілих відзначається блідість Шкіри, іноді яскраво-червоні плями На тілі.
При тривалому вдиханні чадного газу подих стає поверхневим, з’являються судоми,
можлива смерть від паралічу дихального центру. Перша допомога полягає в
негайному видаленні того, хто отруївся, з загазованого приміщення. У теплу пору
року його Найкраще вивести або винести на вулицю. В усіх випадках отруєння слід
негайно викликати “швидку медичну допомогу”.
До
прибуття лікаря потерпілого варто покласти на спину, розстібнути одяг для
полегшення дихання, вкрити пальтом, ковдрою.
Сприяє
ліквідації наслідків отруєння розтирання тіла, грілки до ніг. короткочасне
вдихання парів нашатирного спирту. Необхідно стежити, щоб потерпілий не заснув,
тому що в стані сну послаблюється подих, а отже, і надходження кисню в
організм, і постраждалий може загинути. Не допускається сильно торсати 1 водити
потерпілого, тому що збільшення фізичного навантаження може призвести до
смертельного наслідку. При слабкому поверхневому диханні або його зупинці слід
розпочати штучну вентиляцію легень до появи самостійного подиху потерпілого або
приходу лікаря.
Спочатку
хворий відчуває втому, головний біль. З’являються запаморочення, слабкість,
болі в ногах, спині, блювота. Пізніше виникає шум у вухах, потемніння в очах,
задуха, серцебиття. За відсутності допомоги і подальшого перебування в тих же
умовах швидко розвивається важкий стан, обумовлений ураженням центральної
нервової системи. Хворий непритомніє, спостерігаються судоми м’язів, марення,
галюцинації, температура тіла підвищується до 41 °С. Хворого слід негайно
перенести в прохолодне місце, В тінь, зняти одяг і покласти, трохи підвівши
голову. Створюють спокій, охолоджують голову та Ділянку серця. Проте не можна
охолоджувати швидко 1 різко. Хворого необхідно постійно поїти холодними
напоями. Для збудження дихання добре дати понюхати нашатирний спирт.
Транспортування хворого в стаціонар краще здійснювати в положенні лежачи.
Укуси отруйних змій
також дуже небезпечні для життя. Після укусу з’являється різкий пекучий біль,
почервоніння, синець і припухлість. Виникає сухість у роті, спрага, сонливість,
блювота, судоми, розлади мови. Смерть частіше настає від зупинки дихання. Види
отруйних змій показані на рис. 8.21, отруйні види павукоподібних – на рис.
8.22.
Слід
негайно значно вище за місце укусу накласти кровоспинний джгут, скрутень, потім
розрізати шкіру в місці укусу до появи крові й на це місце поставити кровососну
банку. За відсутності спеціальної банки можна скористатися товстостінною
чаркою. Банку ставлять таким чином: на паличку намотують шматок вати, мочать II
спиртом і підпалюють. Гарячу вату вводять всередину банки, потім витягують і
швидко прикладають банку до місця укусу. Переконавшись, що банка присмокталась.
поступово ослабляють джгут, а потім знімають його. Після відсмоктування отрути
разом із кров’ю рану треба обробити розчином пергаменту калію або соди і
накласти асептичну пов’язку. Потерпілого слід негайно доставити в лікарню. Якщо
неможливо відсмоктати кров, потерпілого доставляють у лікарню не знімаючи
джгута.
Рис 8.20. Отруйні види павукоподібних: a – каракурт; б – тарантул: в – скорпіон карпатський.
У
готельному комплексі основними видами отруєнь можуть бути такі: харчові,
отруєння хімічними, лікарськими препаратами, алкоголем.
При
вживанні в їжу недоброякісних (інфікованих) продуктів тваринного походження
(м’яса, риби, ковбасних виробів, м’ясних і рибних консервів, молока і виробів з
нього – кремів, морозива) трапляється харчове отруєння (харчова
токсикоінфекція). Захворювання викликають мікроби, що містяться в продукті, і
продукти їхньої життєдіяльності – токсини. М’ясо, риба можуть інфікуватися ще
при житті тварин, але частіше це відбувається при готуванні їжі й унаслідок
неправильного зберігання харчових продуктів. Особливо легко Інфікується
подрібнене м’ясо (паштет, холодець, фарш).
Перші
симптоми захворювання з’являються через 2-4 години після прийому зараженого
продукта. У деяких випадках захворювання може розвинутися через 20-26 годин.
Захворювання
зазвичай з’являється раптово: виникають загальне нездужання, нудота,
багатократна блювота, схваткоподібні болі в животі, часте рідке випорожнення,
іноді з домішкою слизу І прожилками крові. Швидко підсилюється Інтоксикація, що
проявляється зниженням артеріального тиску, частішанням і ослабленням пульсу,
блідістю шкірних покривів, спрагою, високою температурою (38-40°С).
Перша
допомога полягає в негайному промиванні шлунку: хворому
постійно дають тепле пиття (1,5-2 л), а потім штучно викликають блювоту,
подразнюючи корінь язика. Для якнайшвидшого видалення з кишечнику Інфікованих
продуктів хворому необхідно дати карболен (активоване вугілля) 1 проносне (25 г
сольового проносного на 1 / 2 склянки води або ЗО мл касторової олії).
Забороняється
прийом будь-якої їжі протягом 1-2 діб. але призначається постійне пиття. У
гострому періоді (після промивання шлунка) показані гарячий чай або кава.
Хворого слід зігріти, обклавши грілками ноги. руки. До потерпілого варто
викликати машину “швидкої допомоги” або доставити його в медичну
установу.
Харчове
отруєння може статися при вживанні отрутних грибів (червоний або сірий мухомор,
помилковий опеньок, бліда поганка, помилкова печериця тощо), а також їстівних
грибів, якщо вони зіпсовані (пліснявілі, покриті слизом, довгостроково
зберігалися). Найбільш токсична бліда поганка – смертельне отруєння може
настати при вживанні одного гриба. Варто пам’ятати, що кип’ятіння не знищує
отруйних речовин у грибах.
Перші
ознаки отруєння помітні вже через 1,5-3 години. На тлі швидко наростаючої
слабості з’являється слинотеча, нудота, багаторазова болісна блювота, сильні
колькоподібні болі в животі, головний біль, запаморочення. Незабаром виникають
понос (часто кривавий) і симптоми поразки нервової системи (розлад зору,
марення, галюцинації, рухові порушення, судороги). При важких отруєннях,
особливо блідою поганкою, порушення настає досить швидко (через 6-10 годин);
воно змінюється сонливістю, байдужністю. У цей період різко слабшає серцева
діяльність, знижуються артеріальний тиск, температура тіла. Якщо хворому не
надати допомоги, то розвивається колапс, що швидко призводить до смерті.
Перша
допомога при отруєнні грибами нерідко відіграє вирішальну роль у порятунку
хворого. Необхідно негайно почати промивання шлунку водою або слабким (рожевого
кольору) розчином перманганату калію методом штучно викликаної блювоти. Корисно
в розчин додати адсорбенти: активоване вугілля, карболен. Потім дають проносне
(касторову олію, сольове проносне), кілька разів ставлять очисні клізми. Після
цих процедур хворого слід укрити й обкласти грілками, напоїти гарячим солодким
чаєм.
При
отруєнні ліками або рослинами промивати шлунок найкраще розчином перманганату
калію. В жодному разі не можна допускати, щоб у воді, приготованій для
промивання, залишилися нерозчинені кристалики: при потраплянні в шлунок вони
можуть викликати найсильніший опік. Насичений розчин фільтрують через марлю, а
потім розводять до одержання 0,01-0,1 – процентного розчину (слабко рожевого
кольору, ледь помітного через стінку банки). При отруєнні фосфорорганічними
речовинами або метиловим спиртом для промивання шлунку використовують розчин
питної соди.
Слід
пам’ятати, що при отруєннях їдкими речовинами не можна викликати блювоту. При
зворотному русі по стравоходу припікальна рідина ще раз травмує слизову
оболонку і може статися набряк гортані. Не можна викликати блювоту також і в
тих, хто втратив свідомість. Якщо ж це трапилося, слід слідкувати, щоб
потерпілий не задихнувся – Для цього його перевертають на живіт або бік і
звішують голову вниз, підтримуючи П рукою.
При
отруєнні припікальними рідинами (оцтовою есенцією, кислотами, нашатирним
спиртом, каустичною содою й іншими лугами, перманганатом калію, скипидаром,
бензином) потерпілому дають випити розбовтані у воді яєчні білки (12 шт. на
літр холодної води). При отруєнні кислотами, зокрема оцтовою, ні в якому разі
не можна давати пити содовий розчин. У результаті реакції між кислотою і содою
утворюються гази, що можуть розірвати ушкоджений шлунок. При отруєнні йодом
дають пити розведений у холодній воді крохмаль, можна використовувати і
пшеничне борошно.
Після
промивання шлунку хворому необхідно прийняти активоване вугілля. При отруєнні
припікальними отрутами дають 40-80 г порошку, тобто 2-4 столові ложки вугілля,
розведеного в
100-200
мл води. Це пояснюється тим, що воно добре зв’язує багато отрут Так. доза в 10
г цілком Інактивує смертельну дозу снотворного або аспірину. Активоване вугілля
нейтралізує також 1 алкоголь. Оскільки їжа, що утримується в шлунку, різко
знижує дію вугілля, його рекомендують приймати після промивання.
Ефективна
дія таніну при подібних отруєннях. З багатьма речовинами він утворює нерозчинні
з’єднання – танати, що повільно всмоктуються в тканину кишечнику. Ця речовина у
великих кількостях утримується в чаї. Для більш повної екстракції таніну чай
варто прокип’ятити. Холодним чаєм можна промивати шлунок. Чай, як відомо,
містить збудливі речовини (кофеїн 1 теофілін), тому його обов’язково потрібно
дати випити тому, хто отруївся речовинами, які уражають центральну нервову
систему (алкоголем, снотворними, а також усякого роду заспокійливими засобами).
Чай корисний для тих, хто отруївся ліками, бо знижує артеріальний тиск і
розширює судини (крім таблеток, що містять теофілін і теобромін).
При
більшості отруєнь корисно покласти на голову хворого міхур із льодом. Це
зменшує вплив отрути на мозок і усуває хворобливий стан. Зміряйте температуру
тіла, тому що при отруєнні речовинами, що викликають параліч і втрату
свідомості, температура звичайно падає. У цьому випадку постраждалого тепло
вкутують і обкладають грілками. Однак зустрічаються і такі отруєння, особливо у
дітей, за яких температура підвищується. У цьому випадку лід кладуть на пахові
області, де близько до шкіри проходять великі судини, дають пити холодну воду,
ставлять холодці клізми. Допускати підвищення температури тіла вище 38°С не
можна, тому що стан може різко погіршитися.
Якщо
з тих чи інших причин на лікарську допомогу найближчим часом розраховувати не
можна, то слідом за активованим вугіллям потерпілому дають глауберову сіль, що
перешкоджає всмоктуванню рідини в тканини кишечнику. Столову ложку солі
розводять у 1 /2 склянки теплої води.
Надаючи
долікарську допомогу укушеним тваринами, не прагніть до негайної зупинки
кровотечі, тому що вона сприяє видаленню слини тварин з рани. Необхідно кілька
разів широко обробити шкіру навколо укусу дезинфікуючим розчином (спиртовим
розчином йоду, розчином перманганату калію, винним спиртом), а потім накласти
асептичну пов’язку І доставити потерпілого в лікувальну установу для первинно!
хірургічно! обробки рани та профілактики стовбняку.
Укуси
отруйних змій (очкової змП. кобри, гадюки, порзи) смер-тельнонебезиечнідляжиття.піоіяїхніхукусіввідразужз’яшіяються
пекучий біль, почервоніння, синець, розвивається припухлість (набряк):
незабаром по ходу лімфатичних судин з’являються червоні смуги. Майже одночасно
з цим розвиваються загальні симптоми отруєння: сухість у роті, спрага, блювота,
понос, сонливість, судороги, розлад мови, ковтання, іноді рухові паралічі (при
укусі кобри). Смерть частіше настає від зупинки подиху.
У
таких випадках необхідно негайно протягом перших 2 хвилин після укусу значно
вище місця укусу накласти кровоспинний джгут, потім у місці укусу розсікти
шкіру до появи крові (ніж достатньо прожарити на вогні) І на це місце поставити
відсосну банку для відсмоктування крові. За відсутності спеціальної банки можна
скористатися товстостінною чаркою або склянкою. Потім рану обробляють розчином
перманганату калію або натрію гідрокарбонату і накладають асептичну пов’язку.
Якщо в місці укусу встиг розвитися набряк або потерпілому була введена протизміїна сироватка, то відсмоктування отрути або накладення джгута безглузді. Потерпілому накладають асептичну пов’язку на рану, створюють спокій, укушену частину тіла охолоджують міхурами з льодом або іншими можливими методами охолодження. Для зняття болі застосовують знеболюючі препарати (наприклад, ацетилсаліцилову кислоту, амидопирин, анальгін). Потерпілому дають багато пити (молоко, воду, чай). У більш пізній термін можливий набряк гортані та порушення дихання аж до його зупинки, а також припинення діяльності серця. У цих випадках необхідне проведення штучного дихання і зовнішнього масажу серця. Постраждалого слід негайно доправити в лікарню для надання лікарської допомоги. Транспортувати хворого слід тільки в положенні лежачи на носилках; будь-які активні рухи лише прискорюють всмоктування отрути. Найефективнішим засобом лікування отруєнь від укусів змій є раннє введення протизміїної полівалентної сироватки.
Поширеними причинами опіків є
полум’я (50%), гарячі рідини і пар (30%) та розпечені тверді предмети (5–10%). Головне при
опіках — швидко надати допомогу.
Термічні опіки — це
пошкодження шкіри, що виникають через контакт із гарячим предметом або
речовиною. Інтенсивність болю при термічних опіках часто залежить від ступеня
тяжкості. Отриманий опік може викликати почервоніння, лущення шкіри, набряки та
пухирі. Також може з’явитися блідість шкіри, а при глибоких опіках — навіть
обвуглення тканин.
Перша допомога при термічних опіках
Припиніть
контакт із джерелом. Зніміть гарячий, обгорілий одяг або одяг, що тліє, або
тісні предмети на тілі, але не чіпайте речей, що прилипли до шкіри.
Охолодіть місце
ураження прохолодною водою не менше 20 хв. Охолодження може бути ефективним
протягом перших 3 год після ураження. Ділянки, які не постраждали, потрібно
залишати сухими і теплими. Припиніть охолоджувати, якщо температура тіла впала
до 35 ºС.
Зателефонуйте
103, якщо опік поверхні площі тіла у дорослого 10%, а у дитини — 5%, або якщо з
опіком пов’язана травма. Також за екстреною медичною допомогою потрібно негайно
звертатися при опіках дихальних шляхів та органа зору.
Можете
звернутися до вашого лікаря, якщо ви занепокоєні опіком.
Зверніть увагу
на те, що охолодження повинно тривати більше ніж 20 хв, інакше ви не
призупините термічний вплив.
Після того як
ви охолодили місце опіку, накладіть стерильну пов’язку.
1) I ступінь
(еритема) — почервоніння шкіри, набряклість і біль;
2) II ступінь
(утворення пухирів) — сильний біль з інтенсивним почервонінням, відшаруванням
епідермісу з утворенням міхурів, наповнених прозорою чи каламутною рідиною;
3) III ступінь
— некроз усієї товщі шкіри з утворенням щільного струпу, під яким перебувають
ушкоджені тканини;
4) IV ступінь
(обвуглення) — виникає при впливі на тканини дуже високих температур (полум’я,
розплавлений метал тощо); частіше при пожежах та аваріях на транспорті (ДТП), в
літаках, нещасні випадки на шахтах; результат таких опіків — ушкодження м’язів,
сухожиль, кісток.
Послідовність дій при наданні домедичної допомоги постраждалим з опіками
немедичними працівниками така:
1) переконатися у відсутності небезпеки;
2) провести огляд постраждалого, визначити наявність свідомості, дихання;
3) викликати бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги;
4) якщо у постраждалого відсутнє дихання, розпочати проведення
серцево-легеневої реанімації;
5) якщо у постраждалого опіки І і/або ІІ ступеня:
а) охолодити ділянку опіку прохолодною водою;
б) після охолодження накрити пошкоджену ділянку чистою вологою серветкою;
в) не слід спеціально проколювати пухирі; якщо пухирі розірвалися, накласти
чисту, стерильну пов’язку;
6) якщо у постраждалого опіки ІІІ і/або ІV ступеня:
а) накрити місце опіку чистою, стерильною серветкою;
б) за наявності ознак шоку надати постраждалому протишокове положення;
7) не використовувати при опіках мазі, гелі та інші засоби до прибуття
бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги;
8) при опіках, викликаних хімічними речовинами, місце ураження постійно
промивати чистою водою кімнатної температури до прибуття бригади екстреної
(швидкої) медичної допомоги;
9) забезпечити постійний нагляд за постраждалим до приїзду бригади
екстреної (швидкої) медичної допомоги;
10) при погіршенні стану постраждалого до приїзду бригади екстреної
(швидкої) медичної допомоги необхідно повторно зателефонувати диспетчеру
екстреної медичної допомоги.
Що не можна робити, якщо у вас термічний опік?
Не
використовуйте для охолодження лід, адже він може
викликати гіпотермію.
НЕ можна використовувати олію, сік алое,
борошно, продукти тваринного походження при опіках.
Не
використовуйте будь-які мазі до приїзду бригади екстреної
(швидкої) медичної допомоги.
Поради батькам
ВООЗ називає опіки однією із
найпоширеніших причин дитячого травматизму . Тонка дитяча шкіра та повільніші рефлекси стають причиною тяжких
опіків. Основним методом профілактики опіків у дітей є хороший приклад батьків.
Ви повинні пояснити малюкові, чому це небезпечно, та разом напрацювати алгоритм
дій у небезпечних ситуаціях. Під час пожежі діти часто біжать рятувати власні
іграшки або ховаються. Поясніть, що коли починається пожежа, дитина повинна
тікати та голосно кричати «Пожежа!».
Якщо ваша дитина вже вміє користуватися телефоном та розуміє цифри, навчіть
її викликати 101 (пожежна служба). Дитина повинна відповісти на 5 питань: Де
горить? Хто дзвонить? Що трапилося? Які ушкодження? Скільки постраждалих?
Покажіть дитині можливі шляхи порятунку та систематично тренуйте її.
Хімічні опіки
Хімічні
опіки виникають внаслідок ураження речовинами, здатними швидко викликати некроз
тканин в результаті взаємодії пошкоджуючих агентів з речовинами, що входять до
складу клітин. Серед хімічних опікових речовин виділяють концентровані кислоти (азотна,
сірчана, соляна, оцтова та інші), луги (їдкий натрій, калій, каустична сода,
негашене вапно, аміак), солі важких металів, фосфор і деякі отруйні речовини
(типу іприту). Зоохімічні опіки зустрічаються вкрай рідко і, як правило, в жарких
країнах при контакті з медузою, жабою–ага. Отримання хімічних опіків, як
правило, є наслідком недотримання правил безпеки, передбачених для роботи з
зазначеними реактивами, а також результатом побутових нещасних випадків і травм
в умовах виробництва
I ступінь (еритема) — почервоніння шкіри, набряклість і біль;
II ступінь (утворення пухирів) — сильний біль з інтенсивним почервонінням, відшаруванням епідермісу з утворенням міхурів, наповнених прозорою або каламутною рідиною;
III ступінь (ураження глибших шарів шкіри аж до підшкірної жирової тканини) — поява пухирів, наповнених мутнуватою рідиною або кров’ю, порушення чутливості (зона опіку безболісна);
IV ступінь — ураження усіх тканин: шкіри, м’язів, сухожиль аж до кісток.
Дії з допомоги при опіках:
1. Переконатися у відсутності особистої небезпеки.
2. Оглянути постраждалого, визначити наявність у нього
свідомості та дихання.
3. Викликати бригаду швидкої медичної допомоги.
4. Якщо у постраждалого відсутнє дихання, розпочати
проведення серцево-легеневої реанімації;
5. При опіках першого або другого ступеня:
— охолодити місце опіку прохолодною водою протягом 10–20
хвилин; при хімічних опіках — швидко видалити хімічну речовину з ураженої
поверхні, знизити концентрацію її залишків на шкірі за рахунок інтенсивного
промивання водою;
— після охолодження (промивання) накрити пошкоджену
ділянку чистою вологою серветкою;
— не слід спеціально проколювати пухирі; якщо пухирі
розірвались, накласти стерильну пов’язку.
6. При опіках третього або четвертого ступеня:
— накрити місце опіку стерильною серветкою;
— за наявності ознак шоку дати постраждалому протишоковий
препарат;
7. Не використовувати при опіках мазі, гелі та інші
засоби до прибуття бригади швидкої медичної допомоги.
Не намагайтеся видалити хімічні речовини
серветками, тампонами, змоченими водою, з ураженої ділянки шкіри — так ви
ще більше втираєте хімічну речовину в шкіру.
8. При опіках, викликаних хімічними речовинами:
— негайно зняти одяг або прикраси, на які потрапили
хімічні речовини;
— якщо агресивна речовина, що викликала опік, має
порошкоподібну структуру (наприклад, вапно), то слід спочатку видалити залишки
хімічної речовини і тільки після цього почати змивання, за винятком випадків,
коли контакт речовини з водою протипоказаний (наприклад, органічні сполуки
алюмінію, які при з’єднанні з водою займаються).
— якщо допомога при хімічному опіку затримується,
тривалість обмивання збільшують до 30–40 хв;
— після змивання необхідно за можливості нейтралізувати
дію хімічних речовин. При опіках кислотами слід обмити пошкоджену ділянку шкіри
мильною водою або 2 % розчином питної соди. При опіках лугом пошкоджену
ділянку шкіри слід промити слабким розчином лимонної кислоти або оцту.
Якщо хімічна речовина не відома, необхідно
зберегти її зразок або детальний опис для ідентифікації.
9. Забезпечити постійний нагляд за постраждалим до
приїзду бригади швидкої медичної допомоги.
10. При погіршенні стану постраждалого повторно зателефонувати диспетчеру швидкої медичної допомоги та дотримуватись його рекомендацій.
Лікар ДНЗ ЗВПУМС Каткевич Г.В.
https://modastil.com.ua/wp-content/uploads/2023/01/М5.jpg380740Бабаєва Наталіяhttps://modastil.com.ua/wp-content/uploads/2025/05/logo-sait.pngБабаєва Наталія2023-01-21 09:32:002023-01-21 09:32:02Надання домедичної допомоги при опіках