Електротравма

Електротра́вма — травма, що виникає при доторканні неізольованих електродротів, увімкнених у мережу, або при ураженні блискавкою, внаслідок чого в організмі людини відбуваються тяжкі місцеві та загальні зміни, які часто та швидко закінчуються смертю.

Проблема електричної травми, за винятком уражень блискавкою, стала актуальною порівняно недавно. На сьогодні постійне збільшення кількості джерел електроенергії, пов’язане з розвитком науково-технічного прогресу, безумовно, підвищує рівень комфортності життя, але в той же час обумовлює стабільність частоти виникнення електротравм і електроопіків. Розрізняють ураження технічною і атмосферною електрикою. Не вивчені дуже рідко фіксовані ураження електричними розрядами, що продуковані спеціальними органами деяких видів морських тварин. Ураження технічною електрикою майже завжди відбувається при безпосередньому контакті з провідником електричного струму. Рідко людина може бути уражена електричним струмом високої напруги без дотику до провідника, через дуговий контакт на близькій відстані від провідника.

Класифікація електротравм за важкістю:

  • I ступінь — часткові судоми;
  • II ступінь — загальна судома, що не спричиняє за собою стан прострації після відключення струму;
  • III ступінь — тяжка прострація і неможливість деякий час рухатися і після відключення струму, з втратою свідомості або без неї;
  • IV ступінь — миттєва смерть або смерть з попередньою прострацією.

Існує і така класифікація:

  1. легка електротравма — судомне скорочення м’язів без втрати свідомості;
  2. електротравма середньої важкості — судомне скорочення м’язів і втрата свідомості, ЕКГ в нормі;
  3. тяжка електротравма — втрата свідомості і порушення серцевої і дихальної діяльності;
  4. украй тяжка електротравма — клінічна смерть.

Симптоми:

Хворий миттєво непритомніє, відмічається судомне скорочення м’язів, зупинка дихання, різкий розлад серцевої діяльності.

Якщо ураження не призвело до моментальної загибелі та через деякий час свідомість постраждалого відновилася, то в нього визначається головний біль, сонливість, загальна слабкість, млявість, пронос. Місцево відмічаються сліди опіку у вигляді жовтувато-бурих плям та смуг.

Електричні травми являють собою чітко виражені місцеві пошкодження тканин організму, викликані впливом електричного струму або електричної дуги. Зазвичай це ураження шкіри, рідше — інших м’яких тканин, а також зв’язок і кісток. У більшості випадків електротравми виліковуються і працездатність потерпілого відновлюється повністю або частково. В окремих випадках, зазвичай при тяжких опіках, травми можуть призвести до загибелі людини.

Розрізняють такі електричні травми: електричні опіки, електричні знаки, металізація шкіри, електроофтальмія.

Невідкладна допомога:

У першу чергу, якщо потерпілий перебуває під дією електричного струму, вказаний вплив необхідно припинити. Коли є можливість, необхідно розімкнути електричний ланцюг за допомогою переривника ланцюга або вимикача, або висмикнути вилку з штепсельної розетки. Якщо це з якоїсь причини зробити неможливо, треба віддалити джерело струму від потерпілого, використовуючи ізолюючі предмети, наприклад, суху дерев’яну палицю, одяг, мотузок, шкіряні або гумові рукавички та ін. Після звільнення постраждалого від дії струму приступають до надання першої допомоги.

Перша допомога: необхідно швидко відімкнути струм та негайно розпочати штучне дихання, яке слід проводити упродовж тривалого часу (декілька хвилин), до повного відновлення самостійних та глибоких дихальних рухів грудної клітки.

Електрична травма виникає при безпосередньому контакті різних частин тіла людини з неізольованими дротами або предметами, включеними в електромережу, при наближенні до високовольтних установок на близьку відстань, ударі блискавкою.

Дія блискавки на людину аналогічна дії струму високої напруги. На тілі після ураження блискавкою часто спостерігається так звана фігура блискавки, червонуватий малюнок у вигляді гілки. Поразка супроводжується втратою свідомості, паралічами та зупинкою подиху.

При наданні першої допомоги потерпілому від дії електроструму потрібно в першу чергу виконати такі рекомендації.

 Якщо потерпілий після одержання травми продовжує стикатися зі струмоведучими частинами, то його необхідно негайно звільнити від дії електричного струму. Для цього шляхом повороту рубильника або вимикача варто відключити ту частину установки (приладу), що торкається постраждалого, або відокремити потерпілого від струмоведучих частин землі. При цьому якщо потерпілий знаходяться на висоті, слід попередити або забезпечити його можливе падіння при відключенні установки. При від’єднанні потерпілого від струмоведучих частин і землі використовують сухий одяг, канати, дошки або які-небудь інші сухі предмети, що не проводять електричний струм. Можна використовувати й одяг потерпілого за умови, що він сухий і відстає від тіла. Металевими або мокрими предметами користуватися не можна. Не слід також торкатися взуття потерпілого, що може виявитися мокрим і бути гарним провідником електричного струму. При дотику до тіла потерпілого руками треба надягти діелектричні рукавички, калоші чи накинути на нього плащ або суху матерію. Рекомендується діяти по можливості тільки однією рукою. Застосування тих чи інших заходів першої допомоги залежить від стану постраждалого після звільнення його від дії струму. Для визначення цього стану виконують таке: укладають постраждалого обличчям уверх на тверду поверхню; перевіряють наявність у нього подиху та пульсу: з’ясовують стан зіниць (вузькі або широкі) – широка зіниця свідчить про різке погіршення кровопостачання мозку. В усіх випадках поразки електричним струмом виклик лікаря є обов’язковим, незалежно від стану потерпілого. Навіть якщо потерпілий у свідомості й не висловлює скарг про стан здоров’я, слід пам’ятати, що дія струму на організм може проявитися не відразу, а через деякий час. тому його необхідно терміново доставити в лікувальну установу.

Якщо потерпілий опритомнів, але до цього був у непритомності або тривалий час перебував під дією струму, його варто покласти на підстилку та до прибуття лікаря забезпечити йому повний спокій, спостерігати за пульсом і подихом. Навіть при гарному самопочутті потерпілому не можна рухатися. Якщо потерпілий перебуває в несвідомому стані, зі збереженим стійким подихом 1 пульсом, його вкладають на підстилку обличчям вгору, розстібають на ньому одяг, створюють умови для припливу свіжого повітря, підносять до носа вату, змочену в нашатирному спирті, оббризкують лице холодною водою і забезпечують повний спокій до прибуття лікаря. Якщо потерпілий дихає рідко, уривками або його подих поступово погіршується, але продовжується нормальна робота серця, то слід робити штучну вентиляцію легень. Якщо відсутні ознаки життя (подих, серцебиття, пульс), реакція на больові подразники, а зіниці очей розширені й не реагують на світло то вважається, що потерпілий перебуває у стані клінічної смерті, тому негайно приступають до штучної вентиляції легенів 1 зовнішнього (непрямого) масажу серця.

Клінічна смерть – перехідний стан від життя до смерті, що триває в звичайних умовах 5-6 хв. Якщо не вжити заходів по оживленню організму, то клінічна смерть переходить у біологічну, при якій розвиваються необоротні порушення обміну речовин. Застосування методів оживлення при цьому безрезультатні. Тому при зупинці подиху та серцевої діяльності реанімаційні заходи необхідно починати в перші 3-4 хвилини, щоб штучно підтримувати життєдіяльність клітин кори головного мозку, наситити кров киснем. Повне припинення подиху можна констатувати, якщо відсутнє запотівання на піднесеному до рота потерпілого невеликому дзеркальці, шматку скла або полірованій металевій пластинці. Для того щоб встановити, чи працює серце, потрібно перевірити пульсацію сонних артерій, поклавши кінчики пальців на шию в ділянці горла, або слухати серцебиття, приклавши до грудної клітки вухо в місці лівого соска.

Штучне дихання і масаж серця

При працюючому серці ефективне штучне дихання швидко покращує стан хворого. Шкірні покриви набувають природного кольору, з’являється пульс, починає виявлятися артеріальний тиск. Найкращий спосіб штучного дихання – з рота в рот. Голову потерпілого закидають назад. Вказівним пальцем, завернутим хусткою, очищають рот потерпілого від слизу і всього стороннього й, утримуючи однією рукою його голову в закиненому положенні, іншою відтягують нижню щелепу донизу, щоб рот потерпілого був відкритий. Зробивши глибокий вдих, видихають у рот потерпілого повітря зі своїх легенів, стискаючи при цьому ніс хворого. Грудна клітка потерпілого розширюється – відбувається вдих. Вдування припиняється, грудна клітка спадає – видих. Перша допомога при зупинці серця полягає в одночасному проведенні штучного дихання і зовнішнього масажу серця з частотою 50-60 стискань ділянки серця за хвилину. Слід робити 5-6 натискань на ділянку серця, в основному в період видиху.

Перш ніж приступити до штучної вентиляції легенів, необхідно розстібнути воріт, розв’язати краватку або шарф, розстібнути пояс потерпілому: якщо порожнина рота заповнена сторонніми тілами, кров’ю, слизом, вибитими зубами, очистити її пальцем, обгорнутим бинтом або носовою хустинкою, повернути голову потерпілого набік; якщо рот постраждалого міцно стиснутий, розкрити його, для цього чотири пальці обох рук поставити позаду кутів нижньої щелепи і, упираючись великими пальцями в П край, висунути щелепу таким чином, щоб нижні зуби стояли перед верхніми (рис. 8.16).

Найбільш ефективним способом штучної вентиляції легень є спосіб рот у рот. Він полягає в тому, що той. хто допомагає, робить видих, зі своїх легень у легені потерпілого через спеціальне пристосування або безпосередньо в рот чи ніс потерпілого. Пристосування для штучної вентиляції легенів (рис. 8.17) складається з двох відрізків гумової або гнучкої пластмасової трубки діаметром 8-12 мм і довжиною 100 або 60 мм, натягнутих на металеву або тверду пластмасову трубку довжиною 40 мм, і овального фланця, вирізаного зі цупкої гуми. Фланець натягується на стик відрізків трубок, щільно затискуючи місця їх з’єднання. Для проведення штучної вентиляції легень потерпілого варто покласти на спину, розкрити йому рот і після видалення з рота слизу хустинкою або кінцем сорочки вкласти в нього трубку: дорослому – довгим кінцем, а підліткові (дитині) – коротким. При цьому необхідно стежити, щоб язик потерпілого не закривав дихальні шляхи, а вставлена в рот трубка потрапила в дихальне горло, а не в стравохід. Для запобігання западання язика нижня щелепа потерпілого повинна бути злегка висунута вперед.

Для розкриття дихального горла (гортані) варто закинути голову постраждалого назад, поклавши під потилицю одну руку, а іншою рукою надавити на чоло постраждалого так, щоб підборіддя виявилося на одній лінії з шиєю (рис. 8.18). При такому положенні голови просвіт глотки 1 верхні дихальні шляхи значно розширюється, чим забезпечується їх повна прохідність. Для того щоб виправити трубку в роті і направити П в дихальне горло, варто також злегка посунути вгору і вниз нижню щелепу потерпілого. Штучна вентиляція легенів проводиться в такий спосіб. Ставши на коліна над головою постраждалого, щільно притулити до його губ фланець, а великими пальцями обох рук затиснути потерпілому ніс; відразу після цього зробити в трубку кілька сильних видихів і продовжувати їх зі швидкістю близько 16-20 видихів за 1 хв (один видих через 3-4 с) до відновлення дихання потерпілого або до прибуття лікаря. Для виходу повітря з легень постраждалого після кожного вдиху треба звільняти рот і ніс, не виймаючи при цьому з рота трубки пристосування. Для забезпечення більш глибокого видиху можна легким натиском на грудну клітку допомогти виходу повітря з легенів потерпілого. При штучній вентиляції слід стежити за тим, щоб повітря, що вдихується, потрапляло у легені, а не в живіт потерпілого. Якщо повітря, що вдихується, потрапило у живіт, що може бути виявлено по відсутності розширення грудної клітки 1 здуттю живота, необхідно швидко натиснути на верхню частину живота під діафрагмою, випустити повітря і правильно встановити дихальну трубку.

За відсутності на місці події повітроводу варто вдихувати повітря через рот постраждалого. Для цього потрібно швидко відкрити рот потерпілого, видалити з нього слиз, закинувши голову, і відтягнути нижню щелепу. Після цього глибокий вдих робить той, хто допомагає, і з силою видихає в рот потерпілому, закривши при цьому його ніс. Видихання повітря в рот або ніс можна робити через марлю, серветку чи носову хустинку, стежачи за тим, щоб при кожному видиханні відбувалося достатнє розширення грудної клітки потерпілого. Дітям видихують повітря через рот і ніс одночасно, але обсяг повітря має бути невеликим, щоб не зашкодити легені. Темп видиху – 8-24 видихи за хвилину. При штучній вентиляції легенів не можна допускати охолодження постраждалого. тобто не залишати його на сирій землі або на холодній підлозі: під потерпілого варто підстелити Що-небудь тепле, а зверху вкрити його. Коли подих потерпілого відновиться, штучну вентиляцію варто продовжувати так, щоб видих повітря збігався з власним вдихом потерпілого. Штучну вентиляцію легень слід проводити до повного приведення потерпілого у свідомість або до появи безперечних ознак біологічної смерті (трупних плям, задубіння).

Штучну вентиляцію легень

За відсутності пульсу в постраждалого необхідно одночасно зі штучною вентиляцією легенів проводити зовнішній (непрямий) масаж серця, що полягає в ритмічному здавлюванні серця між грудиною і хребтом (рис. 8.19. а). При проведенні зовнішнього масажу серця потерпілого кладуть на спину на тверду основу (підлогу, землю). На Матраці або на м’якій поверхні масаж робити не можна. Варто стати збоку від потерпілого і долонями, накладеними одна на одну, надавлювати на грудину з такою силою, щоб прогнути її в напрямку до хребта на 4-5 см. (60-70 натискань на хвилину). Руки повинні знаходитися на нижній третині грудини, тобто на два пальці вище мечоподібного відростка (рис. 8.19, б).

Зовнішній (непрямий масаж) серця

Рис. 8.17. Зовнішній (непрямий масаж) серця: а – механізм дії масажу; б – правильне положення рук.

Масаж серця дітям роблять лише однією рукою, а дітям грудного віку – кінчиками двох пальців (100-120 натискань за хвилину). Крапка дотику пальців у дітей до 1 року – нижній кінець грудини. При проведенні масажу дорослим слід не тільки застосовувати силу рук. а й надавлювати всім корпусом. Такий масаж вимагає значної фізичної напруги і дуже стомлює. Якщо надання допомоги робить одна людина, то через кожні 15 здавлювань грудини з інтервалом у 1 секунду вона повинна, припинивши масаж, зробити два сильних видихи за методом рот у рот, рот у ніс. За участі в цьому двох чоловік варто робити одне “роздування”.

Ефективність масажу серця оцінюють за такими ознаками: поява пульсу на сонних, стегнових 1 променевих артеріях; підвищення артеріального тиску до 60-80 мм рт. ст.; звуження зіниць і поява реакції їх на світло; зникнення синюшного кольору і блідості; наступне відновлення самостійного подиху. Після цього масаж і штучне дихання продовжують ще протягом 5-10 хв.

Штучну вентиляцію легенів і зовнішній масаж серця не можна переривати навіть на короткий час до приїзду швидкої допомоги. Варто пам’ятати, що грубе проведення зовнішнього масажу серця може призвести до важких ускладнень – перелому ребер з ушкодженням легенів 1 серця. При сильному тиску на мечоподібний відросток грудини може відбутися розрив шлунка і печінки. Особливо обережно варто проводити масаж дітям 1 людям похилого віку. Неодмінно слід позначити час від моменту настання клінічної смерті до початку реанімаційних заходів, а також їх тривалість. Першу допомогу при ураженні блискавкою роблять аналогічно. Вибір заходів долікарської допомоги роблять з урахуванням стану потерпілого.

. Постраждалого на тривалий час шпіталізуюють і проводять симптоматичне лікування.

ПОРЯДОК
надання домедичної допомоги постраждалим при ураженні електричним струмом та блискавкою

1. Цей Порядок визначає механізм надання домедичної допомоги постраждалим при ураженні електричним струмом та блискавкою не медичними працівниками.

2. У цьому Порядку термін «електротравма» вживається у такому значенні – це місцеві і загальні пошкодження, що виникають у результаті впливу електричного струму великої сили або розряду атмосферної електрики (блискавки).

Інші терміни вживаються у значеннях, наведених в Основах законодавства України про охорону здоров’я та інших нормативно-правових актах у сфері охорони здоров’я.

3. Послідовність дій при наданні домедичної допомоги постраждалим при ураженні електричним струмом та блискавкою не медичними працівниками:

1) переконатися у відсутності небезпеки;

2) якщо постраждалий перебуває під дією електричного струму, при можливості припинити його дію: вимкнути джерело струму, відкинути електричний провід за допомогою сухої дерев’яної палиці чи іншого електронепровідного засобу;

3) провести огляд постраждалого, визначити наявність свідомості, дихання;

4) викликати бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги;

5) якщо у постраждалого відсутнє дихання, розпочати проведення серцево-легеневої реанімації;

6) якщо постраждалий без свідомості, але дихання збережене, надати постраждалому стабільного положення;

7) накласти на місця опіку чисті, стерильні пов’язки;

8) забезпечити постійний нагляд за постраждалим до приїзду бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги;

9) при погіршенні стану постраждалого до приїзду бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги повторно зателефонувати диспетчеру екстреної медичної допомоги.

Лікар ДНЗ ЗВПУМС  Каткевич Г.В.